Залізне серце республіки

Залізне серце республіки

Сергій Жадан

Залізниця в нашій країні ще довгий час буде все поєднувати та впорядковувати, виявляючи додаткові функції та виконуючи дивне призначення. Адже за наших умов залізниця це не так спосіб пересування простором, як спосіб керування часом.

В якийсь момент я став помічати, що складаю враження про міста, виходячи з залізничних вокзалів. Навіть не тому, що вокзали – це такі собі міські брами, пропускні пункти, шлюзи, крізь які ти мусиш пройти, перш ніж потрапиш на вулиці та площі. Просто, перебуваючи весь час у русі, раптом починаєш розуміти, як багато важать вони, ці залізничні вокзали, як багато від них залежить.

Залізниця в нашій країні ще довгий час буде все поєднувати та впорядковувати, виявляючи додаткові функції та виконуючи дивне призначення. Адже за наших умов залізниця це не так спосіб пересування простором, як спосіб керування часом. Довкола залізниці триває життя, довкола вокзалів воно спресовується й ущільнюється, дещо затихаючи на ніч, й оживаючи під ранок, з прибуттям нічних потягів. І прибуваючи разом із сотнями подорожніх до чергового населеного пункту, ти так чи інакше мусиш мати справу з вокзалами, які займають у твоєму житті стільки місця й відіграють таку важливу роль.

А такі вокзали як київський загалом набувають універсальності, оскільки у випадку з київським залізничним мова йде вже не про пасажиропотоки, а скоріше про злагоджене перекачування крові великим залізним серцем, котре працює навіть тоді, коли місто довкола западає в сон чи відзначає різноманітні державні свята.

Скільки доводилось чекати тут на прибуття й відправлення, пересиджувати ночі в очікуванні необхідного рейсу, робити пересадки й пересилати передачі, домовлятися з провідниками й пояснювати щось залізничній міліції, блукати цими безкінечними тунелями й холодними коридорами в очікуванні невідомо чого. Скільки доводилося мати справу з публікою, яка тут так само перечікувала й отиралася, долучаючись до загального руху залізничними маршрутами. Вокзальна публіка – це особлива розмова, це стільки історій і любові, стільки пристрасті й службових обов’язків, що про це можна говорити просто безкінечно. Вокзали так чи інакше стануть для нас останнім притулком, адже куди тобі йти в чужому незнайомому місті, як не на залізничні вогні.

Вокзали працюють навіть під час війни. Навіть під час громадянської. Очевидно, на час воєнного стану скорочується перелік послуг, які тут надаються, проте він і далі виконує свою головну функцію – збирає в залах та барах транзитну публіку, перетрушує і пересортовує її, скеровуючи в необхідному керунку. Вокзали й побудовані для того, аби виконувати роль чистилища, проходячи крізь яке, ми потрапляємо до свого персонального плацкартного пекла. І ясна річ, що жодні суспільні катаклізми, жодні революції чи заколоти не здатні блокувати роботу чистилища, вони можуть його хіба що активізувати.

Ось зараз починається літо, і ми за всією своєю морокою, за всіма турботами та біганиною навіть не помічаємо, як прогріваються наші будинки та двори, скільки тепла й пилу здіймається за нашими вікнами, осідаючи потому на густе червневе листя. І вокзали влітку теж особливі. Вдень вони нагадують великі базари, переповнені галасливою публікою, вночі стають подібними на кораблі, команда яких кудись безслідно зникла. Стоять посеред теплої темряви, ховаючи в своїх нутрощах сонних поодиноких пасажирів і вантажників, волоцюг і міліціонерів, просто випадкових зайд, котрі приходять на вокзали, аби перебути до ранку.

Потому, коли ранок настає, ці випадкові перехожі повертаються в місто, чимось займаються, з кимось зустрічаються, рухаються якимись маршрутами, які так чи інакше все одно закінчуються залами очікування. Можливо тому, що очікування й складає найкращу частину нашого життя.

________________________________________________________________________________

Читайте також:

Контрабандисти

Насправді, складно засуджувати співгромадян за бажання вижити в країні, де про них дбають хіба що польські митники, лишаючи "непоміченою" частину контрабанди.

Повʼязані теми:

Наступна публікація