Залпи "блистательного драматурга"

Дата публікації
Перегляди
1238
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Залпи "блистательного драматурга"

Фото: УНІАН

Здається, якийсь невиліковний імперський вірус раптово охопив усю Росію.

Небувалий сплеск патріотизму охопив Росію. Ще би! Ракети з Каспію досягли Сирії. Народ просто сп'янів від власної величі. Гордість за Путіна, за його славні бойові подвиги, гордість за Росію, яка, мовляв, усім втерла носа, перелякавши своїми ракетами Америку – це те, що кожен може побачити на безлічі російських форумів.

Здається, якийсь невиліковний імперський вірус раптово охопив усю Росію. Настрій у росіян зараз приблизно такий, який був на початку російсько-японської війни. Де Японія, а де зачухані мужицькі ізби, але, як описували сучасники, навіть у глухі дєрєвні прийшла тоді гордість за батюшку царя. По церквах правили молебні, човгали битими шляхами церковні ходи, народ щиро радів, що нарешті Росія "воспряла" і показала свою міць. Тріумфальне піднесення запанувало на усіх російських просторах.

Авантюра з Японією завершилася ганебною поразкою, якій передувала економічна криза. Країну охопив розпач, почуття приниження було настільки велике, що незабаром вилилося в революцію.

Чим завершиться теперішня сирійська авантюра, можна теж не сумніватися. Сценарій схожий, бо усе відбувається теж на фоні економічної кризи і зростаючих санкцій. Але це все поки що не заважає роздмухувати у росіянах гіпертрофовані патріотичні почуття.

Настрій у росіян зараз приблизно такий, який був на початку російсько-японської війни.

Один із псевдоекспертів, які пригріли собі тепле місце в Україні і працюють на російську пропаганду, Ростислав Іщенко, розхвалюючи російські залпи з Каспійського моря, пише: "украинскую авиацию в считанные недели согнали с неба шахтеры, парикмахеры, таксисты и охранники супермаркетов, а российской не могут нанести хоть какой-то ущерб отлично подготовленные, вооруженные и имеющие опыт длительных боевых действий террористы ИГ".

Чи справді він настільки дурний, щоб вірити у шахтарів, які керують "Буками"? Думаю, ні. Але, маючи перед собою специфічну ватницьку аудиторію, пише навмисне на їхньому примітивному рівні. При цьому повідомляє ще одну благу вість: російські ракети вигнали американські кораблі. І дарма, що кораблі зосталися там, де й були. Головне, що армія тролів відразу злітається, як нічні метелики на вогонь, і починають співати пеан на славу Путіна: "Стрельба из кораблей Каспийской флотилии – это смачный плевок в наглую рожу США". "Слов нет! Я так горжусь Родиной, я горжусь Президентом! Низкий поклон Президенту за его труды! О том что ТАКОЕ когда-нибудь в будущем произойдёт – в 90-е и не мечталось... Такая была безнадёга".

Важко уявити собі, на чому базувалася ця "бєзнадьога". До рівня життя в Європі чи Америці Росії ще дуже далеко. Але рідне болото, мабуть, для російської душі куди рідніше за будь-які європейські цінності.

У якій ще європейській країні можливою була б акція "Подари дрова бабушке"? Таке враження, що затіяли її для приниження наддержави, яка постійно роздувала свою енергетичну велич, самі ж таки "піндоси". Як з'ясувалося, самотніх пенсіонерів – аж 8 мільйонів. А поки що та грандіозна акція зібрала коштів на якихось 12 вантажівок дров, при тому, що однієї вантажівки для російської зими й так замало. От їх і задемонструвало російське телебачення, навіть не замислившись, наскільки усе це принизливо для сучасної держави, яка любить лякати світ своєю ядерною зброєю.

В епоху Ніколая ІІ, якщо вже ми згадали російсько-японську війну, жоден лизоблюд з мистецького кола ніколи не розродився похвалою якої-небудь царської промови. Це вже прийшло згодом – у совєтську епоху, коли народ змушували обговорювати сталінські промови. Мабуть, ця благородна традиція була дорога для А. Калягіна, який уже на повному серйозі розповідає про Путінську доповідь, як про виставу: "Спектакль совершенно грандиозный, с массой действующих лиц, сделанный в лаконичном, но выразительном оформлении". І щоб уже остаточно переконати батюшку-царя у своїй вірнопідданості, видає феноменальний комплімент: "Путинскую речь можно сравнить с монологом, написанным блистательным драматургом".

І що цікаво: драматургом цим є сам таки Путін.

Пригадую, як в армії замполіт, беручи мене на службу в штабі, вирішив прозондувати, чим я дихаю, і почав вихвалювати мемуарні брошурки Брежнєва тими самими словами, що й Калягін. Мовляв, як він дотепно пише, який у нього просто класичний стиль, яка образна мова! Хоча, думаю, не будучи повним йолопом, розумів, що Лєонід Ільїч сам цих опусів не писав. Я, звісно, підтакував, і навіть на свіжу пам'ять пригадав якийсь пасаж "особливо дотепний", даючи тим самим знати, що авжеж таки – читав я ці непроминальні шедеври. Замполіт був задоволений.

Російські ракети вдарили не тільки по Сирії, але й по ватницьких мізках.

Не знаю, чи задоволений Путін спічем Калягіна. Бо чого доброго голова від таких похвал закрутиться, а там, дивись, і втне якусь трагікомедію.

Але російські ракети вдарили не тільки по Сирії, але й по ватницьких мізках. В "Литературной Газете", яка перетворилася на давно забутий "Блокнот агитатора", мене неабияк ошелешила така версія: це помилково думати, що "присуждение премии именно Алексиевич, когда Россия нанесла удар по террористам в Сирии, не имеет к этой войне никого отношения. А ведь ребёнку ясно: отложи Путин удар по ИГИЛ на неделю-две – и, возможно, нобелиатом мог стать японец Мураками, что, конечно, гораздо справедливей, ведь он в отличие от Алексиевич – писатель, и хороший".

Можна не сумніватися – скоро ми прочитаємо, як російські ракети вплинули на зміну погоди, на ріст нафтових цін, зміцнення рубля і провал санкцій. У тій чорній дірі, в якій перебуває тепер Росія, подібні новини будуть сприйматися на ура. Як і у відомому романі Оруелла.

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
1238
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація