100-річна волинянка у часи Другої світової рятувала від війни дітей, а тепер – праправнуків

100-річна волинянка у часи Другої світової рятувала від війни дітей, а тепер – праправнуків

100-річна Тетяна Сайчун колись від фашистів рятувала малу доньку, нині з-під обстрілів рашистів- ледь вивезли її крихітного праправнука.

Війну, з якою прийшла Росія до України, 100-річна Тетяна Сайчун порівнює із Другою світовою. Вона й подумати не могла, що знову доведеться бачити війну. Розповідає ТСН, від Другої світовою досі незагоєна рана.

За своє життя Тетяна Сайчун, або як її усі кличуть – бабуся Таня – кілька разів мусила рятуватися, розповідає її 50-річний онук.  «Коли німець наступав на Польщу, вони тікали сюда на Волинь, потім знов німець пішов далі, вони вернулися за Буг. Совєти почали гнати німця, вони знов почали тікати», - розповідає онук Віталій.

«Все попалене було. Ми зосталися без нічого, як німець прийшов», - пригадує жінка.

Тетяна Іванівна народилася у 1922 році у селі Осова, на Холмщині - нині Польща. З 13 років пішла на роботу, у 16 видали заміж, як прийшла війна. «Ми в окопі сиділи, батьківська земля, там було понад 30 людей в тому окопі з дітьми», - каже бабуся Тетяна.

Як нацисти палили її село, і досі їй згадувати тяжко, а нині те саме- бачить в Україні. «По мірі своєї жорстокості, нищення майна, це взагалі дуже схоже, може навіть в теперішній ситуації набагато гірше, вбивають і нищать все на своєму шляху», - додає дружина онука Оксана.

Як 80 років тому тікала від війни з трирічною донькою на Волинь, так і нині з Київщини рятували її крихітного праправнука. Тільки тоді були фашисти, а нині рашисти. «Йшли росіяни сюда, то вони почали втікати в село, я так втікала в окоп з дитиною і свекрухою», - розповідає жінка.

За себе давно не хвилюється, усі думки - за двох дітей, сімох онуків, вісьмох правнуків, та двох праправнуків. Та не тільки за них, за кожного українця. «Любить свою землю, свою Україну, своїх людей. Отака людина - ми українці і нам нікого не треба», - запевняє вона.

І каже - Путіна спіткає та сама доля, як усіх злочинців. «Він нехай іде собі додому, у свій край і там хай б’є людей, а не тут б’є людей. Безсовісний він. Йому ніколи щастя не буде», - переконує бабуся.

Під чиєю владою не доводилось їй жити - у хаті завжди був портрет Тараса Шевченка, кажуть онуки.

Попри свій вік жінка тягнеться до роботи, намагається поратись по господарству. І щодня  молиться за наших захисників, щоб гнали росіян якомога далі. «Щоб було добре, щоб все був мир, а їх гнати невідомо де», - додає бабуся Тетяна.

Читайте також:

За 8 років війни він зібрав усі державні нагороди: історія офіцера Кирила Вереса

Два місяці у підвалі без батьків: волонтери врятували із-під обстрілів і окупації 9-річного хлопчика і передали мамі

Херсонщина чи не в лідерах за кількість зниклих: викрадених катують і показують в пропагандиських сюжетах

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Війна Росії проти України
Наступна публікація