Українці з фільтраційних таборів у Росії тікають до Естонії, але і там потрапляють під тиск прихильників Путіна

Але чимало естонців гостинно приймають українців і намагаються допомогти кожному.

Найменша серед країн Балтії - Естонія - від початку повномасштабної війни прийняла у себе понад 50 тисяч українців. Велика частина з них - це власне воєнні біженці, які вибираються з окупованих територій через Росію, йдеться в ТСН.

«Ми чекаємо перемоги і повернутися до України. Ми повернемося на руїни, ми будемо будувати, ми повернемося додому. Ми знаємо, що це тимчасово, ми потерпимо», - каже зі сльозами Ольга з Маріуполя.

Вона не показує свого обличчя бо досі боїться. Тікали від смерті і окупації через територію Росії, інакше не було як. Родина пройшла три кола пекла - так Ольга називає фільтраційні табори. Перший був у так званій «ДНР». «Ти приходиш, здаєш свій паспорт, здаєш свій телефон. Тобі ставлять питання, знаєш ти когось із ЗСУ, знаєш когось із «Азов», хто з твоїх родичів в поліції, в якихось органах. Дивляться твій телефон, переписки всякі, всі соцмережі. Ми там перебували десь 2,5 тижні, тому що цей процес дуже довгий», - розповідає вона.

Врешті «ДНРівці» віддали документи і родина попрямувала до кордону з Росію в Новоазовськ. Там фільтрація була ретельніша, каже Ольга.

«Пресували дуже сильно, сина особливо, тому, що син призовного віку, то зрозуміла, що в нього, друзі які служать і служили… Роздягали, заставляли відтискатись, там творився жах. Він як вийшов звідти, він весь час мовчав, що вони робили, я не знаю», - розповідає жінка.

Тримали на кордоні 10 годин і періодично допитували. За фото, телефонний контакт чи переписку, яка не сподобалася росіяни відправляли людей в фільтраційні табори вглиб країни, а там перевірки тривають місяцями, розповідає жінка. Ользі і її чоловікам пощастило, бо їх випустили. Заночували у Ростові, а вранці пішли на потяг до Санк-Петербурга. Мета була одна - якнайскоріше виїхати з Росії.

«Це було 1 травня, це було свято в них і ми йшли через парк, де було багато людей, дітей, виступали вони, співали. І ми не могли на це дивитися, бо знали скільки дітей в Маріуполі загинуло. Це було дуже боляче, невимовно боляче», - зі сльозами каже вона.

Ще одна транзитна фільтрація на них чекала вже на російсько-естонському кордоні. У Естонії Ольга видихнула, але не надовго. Вони опинилися в Нарві - місті, яке майже усі мешканці росіяни. Етнічні, а той з російськими паспортами. Тут мова, атмосфера та пропаганда - як в Росії. «Пресинг з усіх боків за те що ти українець. Вони кажуть, вас 8 років бомбили, чого ви сиділи, а зараз взяли і приперлися сюди», - переказує розмови Ольга.

Жінка опанувала нову професію і нині працює швачкою. Чоловік і син Ольги зараз у Таллінні, бо їм там вдалося знайти роботу і житло. Каже у столиці зовсім інше ставлення до українців. Там на кожному кроці синьо жовті прапори, співчуття і розуміння.

В триповерхове приміщення неподалік Нарвського вокзалу потрапляють українці, які щойно перетнули російсько-естонський кордон. У центрі можна переночувати, поїсти, отримати одяг чи інформаційну допомогу. Волонтерить тут Анастасія з Маріуполя. У 19 році переїхала на батьківщину чоловіка - естонця. Допомагати своїм, каже її обов’язок. Центр для біженців з України у Нарві відкрили 23 квітня. Приміщення власник дав у користування безкоштовно. За цей час тут допомогти шести сотням родин. «Найстрашніше, коли сім’я із Маріуполя багатодітна і розказували, що на очах вбило старшого сина і вони не могли поховати, бо були постійні обстріли», - пригадує волонтерка.

Зараз потік людей суттєво зменшився. За тиждень волонтери можуть прийняти з десяток осіб. Спілкуватися на камеру вони переважно не хочуть. Волонтери кажуть, люди приїжджають у важкому присихологічному стані, іноді поранені і переважно закриваються у собі. Здебільшого їдуть транзитом.

Марина теж біженка, щоправда вибиралася не через Росію. Киянка з двома дітьми до Естонію приїхала на запрошення тітки. І днями повертається вже додому. «Україна, Київ - мій дім, важко жити десь, коли ти цього не планував і не хотів. Час повертатися», - каже вона.

Ольга з родиною втратили дім, російські ракети його розбомбили. Тож повертатися поки нікуди. Усі троє влаштувалися на роботу, щоб заробити на нове житло, яке обов’язково буде в українському переможному Маріуполі.