Мирні люди, яких удалось евакуювати з «Азовсталі» в Маріуполі, розташувалися на карпатських полонинах.
Люди після авіаударів та атак із кораблів геть переоцінили своє життя, і хоча досі лякаються повітряних тривог, радіють кожній хвилині і цінують кожну порцію їжі, йдеться в ТСН.
Зараз вцілілі готують знову на багатті на полонині, але вже в задоволення. Серед них героїня багатьох сюжетів – «тьотя суп», яка спромоглася годувати людей на «Азовсталі» майже з нічого.
Зараз вони знову зібралися разом, аби варити юшку, яка була фірмовою в їхньому бункері. Наталка саме через цю страву отримала своє прізвисько. Насправді вона - машиністка котлів високо тиску заводу «Азовсталь». «Я ніколи нікого не допускала до каструль, це мій недолік, я все сама», - пригадує вона.
Спочатку варили на відкритому вогні, але потім довелося обладнати кухню в підвалі. «У нас були відра, а потім якісь каструлі знаходили», - додає вона.
В них було мало води, солі та всього того, що зазвичай кладуть до юшки. Сьогодні продуктів із запасом, але Наталя навчилася економити і все розраховує, каже, що цінність їжі змінилася. Спочатку, потрапивши до готелю, страждала від того, що порції завеликі - не могла доїсти. «Нагодувати цією порцією можна 5-6 людей, і я плакала», - каже Наталя.
Чоловік Наталі Володимир - теж працівник «Азовсталі» - розповідає, що дружина не так переживала за себе в бункері, що голодна, як за полишену вдома кішку. Володя сьогодні теж допомагає з вогнищем. «Перший тиждень взагалі на багаття дивитись не міг, два місяці багаття, багаття, трошки треба пережити. Це вже багаття щастя, а там був вогонь виживання», - каже Володимир.
Наталя економить і воду - Маріуполі її топили зі снігу, всюди шукали, хоча б технічну. «На 8 березня у нас випав сніг, і нам хлопці дозволили помити голову, це було свято», - посміхається Наталя.
Картоплю теж чистить сама і згадує, лише зрідка могли покласти до каструлі таку розкіш, як картопля. «За шкурки «билися», я по черзі видавала шкурки собакам, там щось варили, і так виживали ті собаки, бо корм закінчився, собаки виходили, то були одні кістки», - додає Наталія.
В евакуйованих з «Азовсталі» змінилися страхи - раніше чоловіки з острахом згадували процес фільтрації. Світлана під авіаударами боялася смерті, а тепер не хочеться загинути тут, на полонині. «Зазирнеш у телефон, а там повітряна тривога, і щось починаєш присідати. Тихо, звичайно, ось недавно вийшли прогулятися, тільки вийшли в ліс – паніка, тривога, страх, бігли назад», - розповідає жінка.
Юшка готова, і вона саме така, як Наталя - тьотя суп мріяла зварити під обстрілами, якби було з чого. В цієї історії ще немає фіналу. В людей, які з бункерів «Азовсталі» потрапили до карпатських гір, досі немає розуміння, що робити після того, як вижив, втративши все. Але саме зараз є суп, гори та надія колись повернутися додому.
Читайте також: