Чому захоплення решти Донецької області є принциповим для Путіна: аналіз NYT

Наприкінці цього тижня російські та українські переговорники знову зустрінуться в Абу-Дабі для мирних консультацій за посередництва адміністрації Дональда Трампа. Втім, один із ключових пунктів переговорів досі залишається невирішеним — майбутнє Донецької області.

Про це йдеться в матеріалі The New York Times.

Протягом кількох місяців російські посадовці наполягають: Москва не припинить бойові дії, доки Україна не передасть близько 2082 квадратних миль території Донецької області, яка наразі перебуває під контролем Києва.

Минулого тижня держсекретар США Марко Рубіо, виступаючи в Сенаті, заявив, що питання Донецької області стало “єдиним нерозв’язаним пунктом” мирних переговорів. У Кремлі цю заяву згодом частково спростували, зазначивши, що також залишаються відкритими питання безпекових гарантій для України.

Попри це саме контрольована Україною частина Донеччини — територія, менша за штат Делавер, — опинилася в центрі дипломатичних торгів. Це породжує питання: чому саме ця земля має таке значення для Володимира Путіна?

Символізм і внутрішня пропаганда

Донецька область відіграє ключову роль у російському наративі ще від 2014 року. Саме тут Москва почала спроби відокремлення та подальшої анексії переважно російськомовного промислового регіону, який у кремлівській пропаганді подається як “історично російський”.

Росія уже встановила повний контроль над Луганською областю. Наприкінці 2022 року Кремль оголосив про анексію чотирьох регіонів України — Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Водночас під час торішніх переговорів Москва фактично відмовилася від вимог щодо частин Херсонщини та Запоріжжя, які не контролює.

Якщо ж Україні вдасться зберегти значну частину Донецької області, Путін може зіткнутися з критикою з боку проросійських націоналістів усередині країни.

Особливе символічне значення має Слов’янськ — місто, де 2014 року розпочалося проросійське сепаратистське повстання. Нездатність Росії захопити його за понад десять років може підірвати міф про “рускую весну”, який активно використовується в пропаганді.

Як зазначає директор Центру Карнегі “Росія — Євразія” Олександр Габуєв, контроль над цією територією дозволив би Кремлю сформувати наратив про перемогу:

“Якщо за столом переговорів буде досягнуто того, чого не вдалося здобути силою, це дасть відповідь на запитання, хто виграв війну”.

Водночас будь-які територіальні поступки з боку Києва можуть спричинити гостру внутрішню дискусію в Україні, де за цю землю воюють і гинуть уже понад 12 років.

Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що готовий до компромісів задля припинення війни, однак не погодиться на втрату територіальної цілісності України.

“Анкориджська формула”

Після того, як спроби Дональда Трампа активізувати переговори зайшли в глухий кут, його адміністрація запропонувала ідею територіального обміну, зокрема щодо Донеччини. Це призвело до саміту на Алясці, після якого російські посадовці почали говорити про необхідність дотримання так званого “духу Анкориджа”.

За даними експертів, ця формула передбачає припинення війни в обмін на передавання Росії решти Донецької області та виконання низки додаткових вимог. Київ з цим не погодився, наголосивши, що Конституція України забороняє територіальні поступки без загальнонаціонального референдуму.

Пізніше ця ідея з’явилася у плані з 28 пунктів, розробленому американськими переговорниками. Він передбачав виведення українських військ з контрольованої частини Донеччини та створення демілітаризованої зони, яка формально визнавалася б російською територією, але без присутності російських військ. Україна на цей варіант не погоджувалася.

Оборона та водний фактор

Контрольована Україною частина Донецької області є одним з найукріпленіших відрізків фронту — оборонні споруди тут будувалися ще від 2014 року. Їх втрата, за оцінками аналітиків, може зробити Україну вразливішою до можливих майбутніх атак.

Окрім цього, окупований Донецьк уже кілька років потерпає від гострої нестачі води. Ключовий канал постачання — Сіверський Донець–Донбас — був зруйнований на початку повномасштабного вторгнення, а його витоки розташовані на території, яка залишається під контролем України.

У грудні Володимир Путін прямо заявив, що проблему водопостачання можна “кардинально вирішити” лише після встановлення контролю над цією територією.

Нагадаємо, за даними проєкту DeepState, у січні 2026 року РФ окупувала 245 кв. км території України. Це майже вдвічі менше, ніж у листопаді та грудні. Найбільша активність ворога зберігалася на Покровському напрямку — на нього припало 33% усіх штурмів. Саме там противник зосереджує основні зусилля.