Деякі харків’яни від початку війни жодного разу не виходили на поверхню з бомбосховища: як живуть "люди підземелля"

Дата публікації
Перегляди
8774
Час на прочитання
2 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Деякі харків’яни від початку війни жодного разу не виходили на поверхню з бомбосховища: як живуть "люди підземелля"

Сотні людей в обстрілюваному рашистами Харкові бояться виходити на вулицю, дехто не бачив сонця від перших днів війни.

В укриттях люди вже облаштували свій побут - дорослі куховарять, студенти складають іспити, а діти намагаються гратися. І усі мріють, щоб хоча б один день минув без вибухів, йдеться в ТСН.

«Дуже сумую за своїми речами, своєю кімнатою, особистим простором», - каже студентка Настя.

Вона лише день як склала останній іспит сесії, перший курс інституту закінчила на відмінно, хоча останні 3 місяці навчалась із бункера під звуки вибухів. Окрім навчання, дівчина заспокоюється і мистецтвом. За час війни змалювала вже два блокноти. Найбільше тягне малювати саме після обстрілів. «Це ніби я дивиться у вікно, де вогонь і більше нічого не видно - ні дерев, ні будинків. Просто ніби руки опустилися від відчуття того, що мій будинок буде наступний», - каже дівчина.

Вже три місяці дівчина разом із мамою живе у бомбосховищі. Їхній район постійно обстрілюють рашисти, повертатись небезпечно. На вулицю з підземелля дівчина виходить раз на тиждень. У цьому бункері разом з нею живе понад 2 сотні людей. Діти, дорослі, літні люди, а з ними поруч папуги, коти та собаки. Горе в усіх нині – спільне. «Перші два місяці діти навіть відмовлялися на поверх у туалет підніматися. Боялися дуже. А тут відчуття, що ми у безпеці», - кажуть місцеві.

Тут облаштували собі воєнний побут - самі змайстрували ліжка, позносили столи. За допомогою ковдр, подушок та іграшок намагаються облаштувати вимушене помешкання. І жоден поки і не думає про евакуацію з Харкова, або ж навпаки - про повернення додому. «Ні, додому я не піду. Це дуже страшно. Це неможливо вибігати на сходи, вибігати надвір», - кажуть мешканці бомбосховища.

Їхня щоденна прогулянка - до вхідних дверей бункера. Там люди раз на день отримують гуманітарну допомогу. Нагрібають собі і сусідами і бігом під землю, страх обстрілів в них величезний, кажуть волонтери. «Є такі люди, які зовсім не виходять на вулицю, то, як-то кажуть, зриває дах. Їм потрібно, щоб з ними просто розмовляли, щоб був якийсь тактильний контакт. Просто взяли за руку і порозмовляли. Бо постійно перебувати у замкненому просторі - це дуже важко», - каже волонтерка Лариса.

Волонтери чи не щодня пропонують людям виїхати з міста, але майже ніхто не погоджується. Чекають, що стане тихіше і можна бути повернутись додому. Найбільш адаптовані у підземеллі – діти. Під час знімань безперервно коридорами розносяться сміх та тупіт ніжок. Їхні батьки мріють про одне: щоб вони мали змогу так бігати вулицях та дитячих майданчиках.

Читайте також:

"Запитали, чи уринотерапія допомагає при грибку": медичні виші взялися виготовляти на передову мазі, креми і настої

За знищені села і життя українців на Миколаївщині мстяться артилеристи і допомагають піхоті виганяти ворога

На Київщині відновили автосполучення трасою Київ - Харків - Довжанський (відео)

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Війна Росії проти України
Наступна публікація