"Коли прийдуть наші - віддаси": викрадений рашистами письменник закопав щоденник війни в своєму саду

Автор
Ірина МаркевичІрина Маркевич
Дата публікації
Перегляди
4815
Час на прочитання
4 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
"Коли прийдуть наші - віддаси": викрадений рашистами письменник закопав щоденник війни в своєму саду

Чоловіка досі не можуть знайти, бо в могилі, яка була підписана його ім’ям, була похована невідома жінка.

Письменник та волонтер Володимир Вакуленко під час окупації Харківщини писав щоденник і закопав його в садку напередодні свого викрадення та попросив батька: "Коли прийдуть наші - віддаси", йдеться в ТСН.

Він не приховував своєї проукраїнської позиції, тож до письменника окупанти прийшли додому з обшуками за доносом місцевого мешканця села Капитолівка на Ізюмщині. Про місцеперебування Володимира Вакуленка досі нічого невідомо. 

Письменник та волонтер Володимира Вакуленко жив із батьком і 14-річним сином Віталієм, який має розлад аутичного спектра. Окупанти перевернули дім догори дриґом, забрали книжки сина Володимира - він писав українською, білоруською, перекладав литовською, видавав також дитячі книжки. 23 березня чоловіка та хлопчика, який не говорить, окупанти забрали на допит, однак ввечері  їх повернули. “На одному смартфоні в нього було “Путін-ху***”, і вони зразу за нього взялися”, - розповідає син.

По соцмережах Володимира Вакуленко було зрозуміло, наскільки у нього активна громадянська позиція. Останній допис датований 3 березня, він про обстріли окупантів. Як зник Інтернет, Володимир Вакуленко почав писати щоденник на папері. Володимир відчував, що за ним прийдуть вдруге. 23 березня він поставив крапку у своєму щоденнику і покликав батька в садок, щоб заховати щоденник. “Він ховав при мені. “Батьку, щойноприйдуть наші, віддай”, - переказує слова сина батько.

Батько про щоденник вперше розповів письменниці і документаторці воєнних злочинів Вікторії Амеліній. Щоденник передали на розшифровування до літературного музею Харківщини.

38 аркушів то дрібним - в кожній клітинці - почерком, то навпаки - розмашистим. Весь щоденник нині не розшифрований, і поки невідома доля його автора, його не будуть оприлюднювати. Це важливий документ для слідства - тут зафіксовано, коли і як заходили окупанти, а також цінне історичне джерело про російсько-українську війну.

“Написав в кінці “все буде Україна, я вірю в перемогу”. Людина розуміла, що за нею прийдуть, але він все одно написав “я вірю в перемогу”, - каже Амелія.

"Я вірю в перемогу" - це останній рядок у щоденнику Володимира Вакуленка, написаний 23 березня. Батько був свідком, як син дописував щоденник. Володимир Вакуленко волонтерив, допомагав військовим. Був учасником революції Гідності, його поранили у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року під час сутичок з «тітушками». Найдорожче, що було у них вдома для Володимира, каже батько, - це прапори з  Майдану, які він сховав, щоб окупанти не могли знищити стяги.

У щоденнику тільки раз згадується про страх. Володимир Вакуленко ставить запитання, що буде з його сином, якщо з ним щось трапиться. Нині про хлопчика піклується бабуся - мама письменника. Пані Олена каже - шукала сина ще від кінця березня, як тільки його викрали. Вона ходила до окупаційної влади, просила повернути сина.

Коли деокупували Ізюм, пані Олена сподівалася дізнатися новини про Володимира. Натомість весь світ дізнався, що в Ізюмі росіяни катували і розстрілювали українців. Під час окупації похованням займалося єдине ритуальне бюро. На місці масового поховання були тільки хрести з номерами, їх записували до спеціальної книги, а навпроти номерів зазначали прізвища, якщо знали. “Там є запис Вакуленко Володимир, захоронений під номером 319”, - розповідає мама письменника.

Однак нині, коли всі тіла ексгумували, в могилі під номером 319 не знайшли Володимира. “Дійсно, Вакуленко вказаний під номером 319, але під час ексгумації саме в цій могилі 319 було тіло жінки”, - кажуть слідчі.

З цього масового поховання ексгумували 447 тіл - 22 військових, 425 цивільних, 5 із них - діти. В журналі чимало невідповідностей, каже речник Харківської обласної прокуратури. Є порожні могили, а є такі, де поховані одразу двоє чи троє. Тому треба ідентифікувати всі тіла з масового поховання, щоб розуміти, як у записах з'явилося прізвище Володимира Вакуленка. А ДНК наразі здали тільки кілька десятків рідних, тому процес цей буде тривалим. Поки ж немає доказів, пані Олена вірить, що її Володя живий, і сподівається на маленький, але все ж таки шанс, що її син у російському полоні.

Читайте також:

Нідерланди готують масштабний пакет допомоги на відновлення України

Вже не перша бійка: чим прославився затриманий голова Білгорода-Дністровського

Старезними кулеметами “Максимами” і “Браунінгами-М2” женуть ворога із Херсонщини війська добровольців

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Війна Росії проти України
Дата публікації
Перегляди
4815
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація