Трибунал над Путіним: очевидиця суду над Мілошевичем зазначила важливі деталі, які варто не проґавити

Дата публікації
Перегляди
11к
Час на прочитання
9 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Трибунал над Путіним: очевидиця суду над Мілошевичем зазначила важливі деталі, які варто не проґавити

Боснійка ходить серед надгробків у меморіальному центрі Потокарі поблизу Сребрениці. / Фото: Associated Press

Хорватська письменниця Славенка Дракуліч провела багато днів на судах у Гаазі щодо воєнних злочинів, які відбулись 30 років тому у колишній Югославії, вона порівняла дві війни.

Зі Славенкою Дракуліч українці бачили різні і водночас дуже схожі війни. Воєнні злочини тих часів до страшного нагадують ті, що побачили у Бучі, Маріуполі… та інших українських містах, йдеться в ТСН.

                                               ВІЙНА, ПРО ЯКУ ЗАБУЛИ

На судах Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії Славенка, часом, була єдиною глядачкою. Всім були цікаві вироки, а їй - процес. При собі лише нотатки ручкою і пам'ять. Так з’явилась її книга «Вони б і мухи не скривдили»- про воєнних злочинців і війну, яку всі забули.

«Люди пишуть: “Ооо, війна в Україні - це перша війна в Європі з часів Другої світової війни. Це не правда. Нині майже всі забули війну, що трапилась понад  30 років тому в колишній Югославії. Ваше покоління не пам'ятає цього. Я належу до іншого покоління. Звичайно, бачу певні паралелі з тим, що відбувається зараз і тоді. Я вважаю, що з одного боку ми маємо підстави проводити паралелі. З іншого – ні», - каже вона.

Чи варто порівнювати ту війну із українською, жінка певна у своїй відповіді. «Є 2 великі різниці. Перша - полягає в тому, що війни в колишній Югославії, а їх було багато - це війни, які пройшли в країнах в межах тодішньої Югославії, і великі держави там не були залучені безпосередньо. Звичайно, були війська ООН, дипломатичні канали переговорів про постачання зброї... Але та війна ніколи не поширювала по світу такого страху, як спроба окупації росіянами – України. І зрозуміло чому, війни в колишній Югославії не загрожували вибухом світової війни. І ось ця війна різниться тим, що в неї залучені дуже великі держави і такі небезпечні країни, як Росія. Європа повинна реагувати. У випадку Боснії, Хорватії, Сербії - Євросоюз не реагував і був дуже розділений, кожна країна існувала собі окремо. І треба сказати, що саме Америка зупинила ті війни на Балканах. Європа не дуже тим переймалась. Зараз страх, що люди відчувають з одного боку, європейська єдність і підтримка України – з іншого боку. Це те, чого не було 30 років тому. Це позитивна сторона», - додає письменниця.

                                               БРАТЕРСТВО І ЄДНІСТЬ

Колишня Югославія, у якій народилась Славенка, – це 3 мови, 3 релігії і 6 країн - хорвати, серби, словенці, македонці, чорногорці і босняки (або як їх називали мусульмани), що жили під гаслом комуністичної партії «братерство і єдність». Колись ходили разом до школи, одружувалися і знали - у Югославії не було ворогів зовні, але були всередині.

«Люди в Югославії жили всі разом. Я ходила в школу і не думала хто серб, хто хорват… Ми не звертали на це уваги. Ми одружувались. Це роки пропаганди перетворили людей на ворогів. І без тієї пропаганди неможливо відправити людей вбивати інших», - переконана Славенка.

Війни, що тривали цілих 10 років ((1991-2001 рр.)) почались, коли кожна окрема нація захотіла проголосити незалежність. На той час президент Сербії та Югославії Слободан Мілошевич захотів зберегти «велику Югославію», на чолі якої стояла б старша республіка - Сербія. Гарний оратор, він зміг згуртувати сербів, розкиданих по всій території колишньої Югославії, довкола ідеї «домінуючої нації». Це був початок - Югославських воєн.

«Стратегія Путіна цим дуже схожа на стратегію Слободана Мілошевича, котрий був президентом Сербії тоді. Він так само збирався звільнити сербську меншину в Хорватії, сербську меншину в Боснії. Це такий собі спосіб виправдання. Звичайно, це все пропаганда. Це такий метод», - пояснює вона.

                                                   ЧУДОВИСЬКО В КЛІТЦІ

Геноцид у Боснії, злочини проти людяності у Хорватії та Косово. Це невеликий список того, за що Слобдодан Мілошевич потрапив на лаву підсудних Міжнародного трибуналу по колишній  Югославії. 3 липня 2001 року на першому слуханні була і Славенка. Так близько, що у своїй книзі вона опише в деталях, як дратувала його червоно-біло-синя краватка в кольорах сербського прапора. І його зверхня поведінка, якою Мілошевич наче намагався компенсувати свою капітуляцію.

Чи бачить на місці Мілошевича Путіна письменниця каже, що все можливо. «Все впирається у «якщо, якщо, якщо»…ми не знаємо. Це таке питання як щодо Мілошевича. Ми теж казали: «О, та ніколи цього не станеться». Але він був виданий суду. Багато чого мало б змінитися в самій Росії, щоб сталось щось схоже», - зазначає письменниця.

У Гаагу Слободан Мілошевич потрапив якраз після змін, коли програв президентські вибори. І уряд Сербії його, по суті, продав за чималу суму.

«За видачу його місця перебування пропонувались гроші. Мільярди доларів, це правда. Я вже не пам'ятаю, хто пропонував ці гроші. Але це була якась інституція», - пригадує Славенка.

Дотисла Америка, пригрозивши зупинити допомогу на мільйони доларів.Та свій вирок Мілошевич так і не почув. У камері в’язниці Гаазького трибуналу його знайшли мертвим. 14 березня 2006 року справу було закрито. До того, він неодноразово клопотав про лікування в Росії. Лише там його не вважали воєнним злочинцем. І дії Мілошевича та сербської армії саме Росія досі не визнає геноцидом.

                                                       "ТРІУМФ ЗЛА"  

Могилам на одному із кладовищ здається немає кінця, тут поховано понад 6,5 тисяч боснійських хлопчиків і чоловіків віком від 12 до 80 років. Ще близько тисячі вважаються зниклими безвісти. Масові захоронення поблизу Сребрениці знаходять і досі. Це жертви різанини, яку тепер порівнюють з українською Бучею.

Є історичні кадри, як війська Республіки Сербської заходять до Сребрениці. Зухвало, роздаючи лайкою своїм солдатам вказівки, спустілими вулицями йде генерал Ратко Младич. За ним –  генерал боснійських сербів Радислав Крстич і пропагандистське телебачення Белграда. Вони заходять на територію, що була під протекторатом миротворців ООН. Усіх мешканців війська ООН ховають в себе на військовій базі у боснійському селі Поточари. Легко озброєних солдатів в блакитних шоломах – Ратко Младич обманом змушує видати їм чоловіків – у віці від 14 до 70 років, які переховувалися на базі. Пообіцявши всім беззбройним життя, але їх розстріляють - 8 тисяч хлопчиків і чоловіків.

Хорватка сприймала слова Путіна, який ще до початку війни в Україні неодноразово погрожував, що в Україні буде повторення Сребрениці, як реальну загрозу.   

«Звертаючись до рішення Гаазького суду щодо воєнних злочинів у колишній Югославії - це був геноцид. І те, що Путін цим погрожував, я б сказала, що то дуже серйозна погроза. І це також одна з частин пропаганди. Мовляв, українці не грайтеся зі мною, що з вами станеться щось схоже. І це сталося. Ви не могли собі уявити, що трапиться щось таке як в Маріуполі, Бучі. До розслідування цих воєнних злочинів слід ставитися дуже серйозно», - каже жінка.

«Що дуже важливо - це дістатися топових підозрюваних, командування. Не лише тих, хто конкретно щось своїми руками зробив. Людей такого типу, як у нас Караджич, Младич, Мілошевич - важливо посадити на лаву підсудних. Такий тип суду, як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії – важливий тому що без нього неможливо встановити правду. Тому що серби думають одне, хорвати - інше, боснійці щось третє. Я вважаю, що в колишній Югославії ті, хто живе там, ми ніколи б не прийшли до встановлення якоїсь фактографії про ці війни, якби ця правда не була встановлена за допомогою Міжнародного трибуналу щодо Колишньої Югославії. Росіяни будуть малювати іншу картину в Бучі. Щось типу такого, що ці люди вбили себе самі. На мою думку, історична роль такого суду - символ правосуддя, щоб надіслати меседж кожному. “Ти не маєш права робити такі речі, тому що будеш покараний рано чи пізно». Це все відбувається дуже повільно. Ти складаєш всі маленькі частинки доказів разом. І потім створюється одна картина», - твердить письменниця.

Але вона попереджає, що процес цей дуже тривалий. «Я знаю це бажання родичів, постраждалих негайно покарати всіх винних. Але правда в тому, що судовий процес тягнеться дуже-дуже повільно. Але воно того варте», - переконує вона.

Рідні розстріляних у Сребрениці чоловіків не могли уявити собі на лаві підсудних високе командування сербської армії - як-от Крстича і Младича. Але вони там опинилися. Без уніформи вони виглядали, як загнані у пустку звірі, - писала Славенка.

8 тисяч чоловіків розстріляли одночасно: уроки війни в Югославії та трибунал над Мілошевичем 

8 тисяч чоловіків розстріляли одночасно: уроки війни в Югославії та трибунал над Мілошевичем 

Крстич був першим, кого в Гаазі судили не просто за масові вбивства, а за «геноцид». Він отримав 46 років ув’язнення, але згодом термін скоротили до 25.

Начальник Головного штабу Армії Республіки Сербської Ратко Младич 15 років переховувався під чужим іменем – Мілорад Комадич. Але його все одно знайшли. Процес тривав довго. Лише у червні 2021 року він отримає остаточний вирок – довічне ув’язнення.

Протягом 10-ліття судових розглядів преса часто вибухала заголовками на зразок «Поховайте мене біля доньки». Адже це була особиста трагедія Младича. Донька Ана наклала на себе руки після студентської поїздки до Москви. Одна з версій: там вона дізналась, що її тато - «боснійський різник». І саме це найчастіше називають причиною її самогубства: пострілом у скроню з батькового пістолета. У своїй книзі Славенка напише про Младича так – «він зруйнував Боснію, але врешті Боснія зруйнувала його».

                                                ХЛОПЦІ "РОЗВАЖИЛИСЯ"

Зорана Вуковича, Драголюба Кунараца і Радомира Ковача судили разом за зґвалтування, за однією справою, яка стала відома як «Справа Фочі».

«Справа Фочі - дуже важлива. Тому що вперше в історії - 22 лютого 2002 року 3 чоловіків було засуджено за зґвалтування жінок, як за використання зброї, як за воєнний злочин. Ось яке значення має Фоча. Це дуже цікавий феномен, мушу сказати. В кожній війні трапляють випадки зґвалтування. Однак лише в Боснії пізніше суд визнав, що це відбувалось систематично… Тому що був навіть табір зґвалтувань. Найчастіше ґвалтували сербcькі солдати. Це була їхня зброя. Таким чином вони ганьблять народ з тієї території. І це, зветься етнічнічною чисткою. Зґвалтування було проголошено зброєю завдяки тому, що жінки не мовчали. Зараз, говорячи про кількість жертв, різні владні, міжнародні чи громадські організації називають цифру - від 30 до 50 тисяч. Я розумію чому такі різні оцінки, тому що не всі жертви про це говорили. Я писала про дуже драматичні історії. У мене є книга “Так, ніби я не там”. Вона була написана з погляду зґвалтованої жінки і потім екранізувалась. Я прочитала дуже багато матеріалів», - переказує письменниця.

Фото: Associated Press

Головне, твердить жінка, щоб жертви свідчили. «Допомагав організований від самого початку центр для жертв війни в Боснії. Він почав збирати свідків. Дякуючи тому, що жінки були дуже сміливими, дуже сильними, щоб розповісти ці історії, потім решта жінок зрозуміли - краще виговорюватися. У справі Фочі мені було дуже важко спостерігати за цими свідчення. Але якщо з вами трапилося щось подібне, ви маєте знайти в собі сили свідчити. Принаймні хтось має виступити. У випадку Фочі - це змінило визначення зґвалтування: як нову зброю у війні. Це і є результат», - певна Славенка.  

Усі жертви свідчили проти ґвалтівників з прихованими обличчями і зміненими голосами, їхні імена були засекречені, лише номери. «Жодного іншого варіанту не могло бути через страх. Так, вони соромились і боялися, їм же потрібно було ще повертатись додому. В описі однієї зі справ у моїй книзі є фрагмент: коли суддя наполягав на описі свідчень у таких подробицях, що я думала: навіщо йому це?? Але все повинно бути реально доведено. Візуальні докази, щось про що ви чули, але це повинно разом з іншими свідченнями, доказами. Можливо, хтось ще має це підтвердити. Я знав того чоловіка чи жінку, я знав що о такій-то годині він чи вона вийшли. Все має бути описано в деталях, цілковито», - розповідає письменниця.

Троє ґвалтівників були дуже здивовані, коли отримали вироки 12, 20 і 28 років ув’язнення. Адже порівняно із убивствами – свої злочини вони вважали чимось дріб'язковим.

                                            ВОНИ Б І МУХИ НЕ СКРИВДИЛИ

Важливий висновок в своїй книзі Славенка сформулює так: суди над воєнними злочинцями потрібні не так заради мертвих, як заради живих.

«Суд неодмінно буде символічним. Наприклад, в справах колишньої Югославії там же були тисячі людей в списку винних. Але суду вдається довести до кінця нехай 200 справ. Чому? Бо важко дотягнутися до всіх цих людей. Це займає роки»,  - твердить вона.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії тривав 24 роки. Обвинувачення у воєнних злочинах було висунуто 161 особі. Свій вирок отримали 90. Але цифра покараних набагато більша. Адже багатьох злочинців середньої ланки судили національні суди кожної з країн колишньої Югославії.

На питання як багато часу всім колишнім югославським республікам знадобилось, щоб пробачити ту війну одне одному, жінка відповідає: "Ох, ви знаєте, я не думаю, що процес примирення закінчився… На мою думку, це не ненависть створила війну, а війна створила ненависть".

Читайте також:

Повернути вкрадений росіянами ноутбук і сховати коштовності незнайомців в їхній квартирі: українці дивують небайдужістю

В селі, яке не дало ворогу прорватися на Київ, постраждала майже кожна хата: на відновлення потрібен мільярд

В селі Мощун, яке росіяни знищили майже повністю, досі чекають на комісію, а поки лагодять залишки будинків

Наступна публікація