Його чотири рази розстрілювали на рашистських блокпостах, але він вижив і вивіз понад сотню мешканців із окупації на легковій машині.
У розпал бойових дій в Ірпені Дмитро із топменеджера став перевізником на дорозі смерті. Попереду і позаду його маршруту були розстріляні машини, мертві тіла і рашистські блокпости, але він десятки разів повертався у епіцентр обстрілів, щоб вивозити сусідів, йдеться в ТСН.
Чоловік на своїй машині допоміг евакуюватись з Ірпеня зокрема подружжю Єлфімових. Вони мешкали у 18-поверхівці і перші авіаудари ворожого наступу чули у власній квартирі на 10 поверсі. Удар зафільмувала домашня відеокамера.
Це був уже тиждень війни, подружжя почало шукати як виїхати, сусіди скерували їх до Дмитра, який на той час був лідером самоогранізації мікрорайону. Дмитро одразу підготував літніх людей до "дороги смерті" - так називали цей евакуаційний маршрут з Ірпеня у березні. «Цей хлопець каже, що ви знаєте, там по дорозі трупи лежати, їх не можна брати, вони заміновані. Я попереду сиділа і прапор тримала білий», - розповідає жінка.
І ту дорогу Людмила запам'ятає на все життя. «Невеличка дорога і дивимося, росіяни стоять, танк і чоловік сім з автоматами. Коли ми під’їхали, у мене на руці собачка, у Саші котик, у кошику в багажнику собака великий Діми, він свого собаку забрав», - пригадує жінка.
Їм пощастило - вдалося проїхати рашиський блокпост, на якому в них забрали лише гроші і телефони. «Ми вдячні цьому Дімі, ми його не знали, він нас не знав. Сам, молодець, взявся людей вивозити, він дорогою мені говорив, що мене вже 4 рази хотіли розстріляти», - розповідає Людмила.
Сам Дмитро, як його розстрілювали на блокпостах, згадує неохоче.
«Крізь усі блокпости до наших, ці падлюки жінок мацали, перевіряли скрізь, усе. Вперше, коли їхали, багато цивільних було по дорозі, ми зупинялись і просто переносили їх з дороги», - розповідає Димтро.
Він каже, що одразу зрозумів, рашистам треба щось запропонувати, щоб проїхати блокпости, тому завжди мав на відкуп щонайменше гроші і алкоголь.
Нині врятоване подружжя мешкає в Юрмалі і просить дітей знайти їхнього рятівника. «Завдяки його мужності і живі залишилися. Це диво, що такі люди є, це справжній героїчний вчинок», - переконана Людмила.
Сам Дмитро із дружиною і двома дітьми в окупації жили у підвалі. Зараз там написи на стіні - дата початку війни і дата, коли сюди зайшли перші українські бійці. У квартирі Дмитра - сліди від куль у дитячій кімнаті та від снарядів на кухні.
Свою родину Дмитро вивіз серед перших, потім повертався і рятував інших. Менший син обіймає маму при згадці про ті події, а мама пам'ятає, як затуляла синові очі в дорозі і заспокоювала на рашистських блокпостах.
«Його дуже вразило, коли у чоловіків перевіряли у машині документи і їх змушували виходити. Він каже: «Мамо, я ж теж чоловік, я теж маю виходити. Я кажу, що ні, ти дитина, залишайся. Я його тоді не випустила», - пригадує жінка.
Зі старшою 15-річною донькою Дмитра нині працює психолог, адже під час евакуації вона бачила вбитих людей. Як і вся родина, вона тепер ненавидить усе російське. «Я такий русофоб стала, я не можу їх бачити. Ми з Миколаєва, ми намагаємось переходити на українську - це впершу чергу повага до себе, до людей, до України», - каже сім'я.
Дмитро після евакуації пішов добровольцем у ЗСУ і нині у нього нові виклики - він узявся за оснащення своєї бригади усім чого бракує. Перевізник з «дороги смерті» запевняє, ворога до свого дому більше не допустить.
Читайте також:
Бійці на Слов’янському напрямку чекають штурму ворога під нищівними обстрілами