14 березня Україна відзначала День добровольця.
Вони вірили в Україну - знали, хто ворог, і йшли на смерть. Саме добровольці з Майдану першими пішли на фронт, часто ще зовсім юними. Завдяки їм у 14-му році, коли армія ще була деморалізована, вдалося стримати російську навалу. 14 березня Україна відзначала День добровольця, йдеться у сюжеті ТСН.19.30.
Перші постріли на Донбасі іще більше об'єднали українців, загартованих Майданом, у цілі добровольчі рухи. І поки армію озброював народ, вони стримували російські "заблукалих на танках відпускників".
"Мій перший бій був 20-го квітня під Слов'янськом, ОУНівського батальйону іще не було, Була ОУНівська чота у складі "Азову", ми фактично починали батальйон "Азов", коли увесь батальйон поміщався на два "Камази", – розповідає доброволець Андрій "Сивий".
Паралельно "хлинув" потік добровольців і у армійські підрозділи. Призов іще не відновлений, мобілізацію не оголошено. А вони вже стояли у чергах біля усіх обласних військоматів.
"Я пішла у військомат і сказали: "Ох, добровольці!". І так я опинилася у армі", – згадує доброволець АТО Тамара Довгич.
Місто за містом, пліч-о-пліч добровольці із кадровими військовими звільняли українські території. А після почалися запеклі бої із чималими втратами. Росія вже зовсім не ховаючись відправляла на Донбас ешелони зі своїми танками, "Смерчами" та "Градами". Боєць "Сивий" пройшов це пекло разом зі своїм грузинським побратимом.
"Ми воювали в Грузії в російсько-грузинській війні, пересіклися і коли він приїхав, знайшов мене, зателефонував, спитав, де я. А я саме після поранення після аеропорту. Він сказав: "Я приїхав". Я кажу: "Давай до нас, в ОУН", – розповідає Андрій "Сивий".
"Скажу чесно, коли у 14-му році почалося, я не думав, що в Україні армії практично нема. Я думав, що сьогодні-завтра це закінчиться, але ні кінця, ні краю не видно було, і я вирішив, що потрібно приїхати допомогти", – каже доброволець Віктор "Грузин"..
Павло із позивним "Удав" теж пройшов найгарячіші точки Донбасу, зазнав безліч поранень. Досі потребує лікування та реабілітації. Помагають побратими та родина - держава про нього, як і про сотні таких як він, призабула. Демобілізувався він ще до того, як добровольці оформилися в армії чи Нацгвардії та отримали УБД. Він лишився без формального документа. А отже - ніби і не воював.
"Судові розгляди мої тривають вже близько трьох років. Статус учасника бойових дій мають право отримати тільки ті, хто офіційно увійшов до складу ЗСУ, але в Україні є батальйони, які не ввійшли з різних причин, але вони як і всі, нарівні з 14-го року захищають Україну", – каже Павло.
Нині чоловік змушений воювати в судах - принизливо доводити, що на його тілі рани справжні, фронтові. Це йому врешті вдасться. А от рани в душі - залишаться.
Кореспондент ТСН Віталій Афанасієнко