Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Пияцтво та вбивчі сварки. Бойовик розповів, чому втік від "своїх" та як опинився на українських позиціях

Андрія Засобу повернули на окуповану територію в рамках обміну у грудні, проте перед тим ТСН вдалось з ним поспілкуватись.

У Мінську тривають переговори щодо нового етапу обміну полоненими, який може відбутись в лютому або березні поточного року. Перед обміном, що відбувся у грудні минулого року, ТСН поспілкувалась з одним з обміняних бойовиків. Андрій Засоба на прізвисько "Ілліч" - колишній шахтар. Стаж роботи – 22 роки. Мешканець Горлівки.  Влітку 2014-го року він пішов воювати проти української армії, за його словами, від безвиході та безгрошів'я. Потрапив у мінометний розрахунок – третім номером. Восени 2017 року між бойовиками його підрозділу виникла сварка, яка закінчилась смертю двох з них. Втікаючи від конфліктної ситуації, "Ілліч" вийшов до українських позицій. Розповідь "Ілліча" про будні сепаратистів на передовій – про те, у якій атмосфері живуть по той бік лінії розмежування:

ВідеоБойовик "Ілліч" розповів, як сварка між сепаратистами закінчилась подвійним вбивством

Андрій Засоба на прізвисько «Ілліч» - колишній шахтар. Стаж роботи – 22 роки. Мешканець Горлівки. Влітку 2014-го року він пішов воювати проти української армії. Після затримання ТСН вдалось поспілкуватись з бойовиком та розпитати, у якій атмосфері живуть по ту сторону лінії розмежування. В грудні в рамках обміну Засобу повернули на неконтрольовану українською стороною територію.

Бойовик "Ілліч" розповів, як сварка між сепаратистами закінчилась подвійним вбивством

"Засоба Андрій Володимирович, працював на шахті 22 роки. Шахти закрились, роботи в місті немає, жити не було за що, за грошима пішов. Було місце у "мінометці" – туди і потрапив. Потім півроку полігону в Торезі. Там показали, що це таке, пояснили і все.

Відправили десь 2 листопада облаштовувати нову позицію, десь там в районі аеропорту. Я та ще 5-6 людей приїхали. До вечора приїхало підкріплення – 3 особи нових, я навіть позивних їхніх не знаю. Вони почали відзначати свій приїзд, вживали алкоголь, може і не тільки, не знаю, не бачив. Покликали пару чоловік з наших, їм не сподобалось, що ми по-своєму. Потім їм не сподобався Рома Бекчаєв, східна зовнішність не сподобалась.

(Вони) Бухали, вийшли, стягли його з ліжка. Нам сказали лежати. Причому старший на позиції сказав "не чіпайте, так має бути, все нормально". Зробили йому (Бекчаєву) "темну", побили. Він прийшов, знову ліг. Сказали – "все, лежіть тут". Вони повернулись туди, де гуляли. Потім двоє вийшли і почали говорити – ми зараз ще сходимо, вийдемо. Старший їм каже – тільки туди й назад. І тут почалося – вони почали говорити, може ми взагалі не повернемось, ти собі хочеш гуляєш, хочеш - не гуляєш, тоді і ми так будемо. І стався інцидент.

Нам сказали закритися та не виходити зі спального приміщення. За звуком я визначив, як послідувало два удари прикладом автомата. Цього старшого вони "завалили" і вирішили обирати собі нового командира, бо той їм не подобався.

Тут, коли я чув, вони "Прєпода" вже "зняли", чи як це правильно сказати. І сіли, почали говорити, що цього (старшого) вже немає, давайте наступного командира обирати, хто нами командуватиме. Я думаю, вже зовсім божевілля почалося, ніби у мультфільмі якомусь. (Один з наших) вийшов, сказав – ви що витворяєте, давайте якусь допомогу йому викличемо. Вони – не твоя справа, зараз відійде, давай назад. Під загрозою автоматів з обдовбаними людьми говорити – це страшно.

Вночі нікуди не випускали, не давали ні спілкуватись, ні зателефонувати, нічого. На ранок, коли я звідти вийшов, кажуть – налий собі чаю і думай, що робитимеш. Я їм – а що трапилось? Вони – твій чобіт вже під кріслом лежить, бив його ти, ти тут замішаний. Я спитав, де "Пожежник", сказали – можеш не шукати, його вже немає. Вони обрали собі старшого, вирішили висунути умови, виставити оборону і вимагати зміни влади у взводі. Кажуть – в тебе часу залишилось мало, бо вже ранок. Аж до того, що й нас всіх завалять, бо "одним менше, одним більше".

Я вийшов, хотів "туди" зателефонувати, але не вийшло. І так вийшов до українського блокпосту. Вочевидь, там не чай був, чай з чимось мабуть. Трохи почало дах зносити. Десь глибоко я розумів, що йду не туди, але йшов все одно. І прийшов, побачив по формі, автоматах, куди прийшов. Кажу – кличте старшого. Ні супротиву, ні обіймів – нічого не було.

Ти або там, або там. А куди? Мені треба було взяти на себе два трупи, до яких я не маю стосунку? Я був тверезий, а вони – п'яні, обдовбані. Мені треба було на себе це взяти, сказати, що я їх вбив? Коли я пішов, мене не зупиняли. Тільки телефоном сказали, якщо зараз не повернусь, вб'ють і все. З іншими, думаю, все нормально. Думаю, вони вже побояться ще.

Взагалі такі крайнощі – вбивство – це рідкість, звичайно. А ось посидіти випити добряче за знайомство – це не рідкість.

Кореспондент ТСН Олег Тудан

Залиште свій коментар

Вибір редакції