Військові спокійно виконують свою роботу та сподіваються на розуміння в тилу.
Поки Маріуполь святкував день міста, бойовики влаштували пекло за лічені кілометри від міської смуги. Понад півдесятка влучань із мінометів було по одному лише Водяному, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
"Багато товаришів було тут, більшість загинули – тому і прийшов", - пояснює свою присутність на передовій військовослужбовець із позивним "Єгер". Він уже звик до снарядів крупного калібру, котрі лягають поблизу позицій.
Доки над головами свистять міни, позивний "Кеп" встигає перекусити. Його нерви стали сталевими за три роки бойових дій. Війна війною, а обід та вечеря мають бути за розкладом, жартує боєць. "Ну якось треба жити, так і буває – буденно. Так усі тут роблять", - пояснює він.
Війна нині, кажуть вояки, помітно відрізняється від того, що розповідають в офіційних зведеннях. Подіям на Сході, на думку військових, приділяють аж надто мало часу й уваги. Хлопці, водночас, спокійно роблять свою роботу, на життя не нарікають і зізнаються – розуміють, що перед виборами, за політичними чварами, можновладцям не до них. "Мені здається, що якби хтось із них побув добу тут, тоді б зрозумів, що тут війна йде, і приходить думка: чорт забирай, вони мене хочуть убити", - каже військовослужбовець із псевдо "Ташкент".
Напівзруйноване Водяне й далі розлітається на друзки – село оповиває пил від щойно розбитих розривами будинків. Бойовики кидають міни на Водяне і цей гуркіт щоночі позначає продовження війни на Приазов’ї. На ранок, коли у бік передової поїдуть білі позашляховики спостерігачів ОБСЄ, бойовики знову казатимуть, що це не вони стріляли по Водяному. Інспектори знову мовчки поїдуть далі.
Кореспондент ТСН Руслан Ярмолюк