Вона повторює долю своєї бабусі - рестораторка- волонтерка Вікторія Пархоменко залишається у Києві з першого дня війни і щодня годує півтори тисячі бійців ЗСУ і тероборони, а ще стареньких киян.
Коли закінчилася Друга світова війна, її бабусі було - 17 років. Олена Гнатівна Пархоменко - весь час окупації Київщини намагалася нагодувати дітей і сусідів. Про історію, яка повторилася через 77-м років, в ТСН.
Відома рестораторка відкрила три десятки закладів по всьому світу. Вона б зараз могла переїхати в будь-яку країні, але з перших днів війни Вікторія вирішила, що свій рідний Київ не залишить. «Чи мені буде тут страшно , чи я буду сидіти десь марно за кордоном - я так не може, це просто не моє», - запевняє вона.
Щоб наближати перемогу України свій ресторан вона перетворила на волонтерську кухню. І тепер щодня разом з командою вони годують військових ЗСУ, бійців тероборони, військову адміністрацію і стареньких, що залишилися у Києві без підтримки. «Десь півтори тисячі осіб, спочатку ми втрьох це почали робити, потім до нас доєдналася подруга, друг - нас було вже п'ять», - розказує Вікторія.
Так трапилося, що тільки зараз Вікторія усвідомлює як її доля перегукується з життям бабусі. Олена Гнатівна Пархоменко померла у 93 роки. Під час Другої світової у Києві вона теж годувала нужденних.
«Вона розповідала як годувала сусідських дітей, в баночках супчик, коли був великий голод», - розповідає жінка історію бабусі.
З вересня 1941 року Київ прожив 778 днів під окупацією німецького війська. Їжу вимінювали на одяг і навіть коштовності. Майже 400 тисяч киян стали заручниками рідного міста. Бабуся розповідала Вікторії , що нацисти своє господарювання у Києві почали з перейменування вулиць. Німці займали найкращі квартири в середмісті, зокрема на сучасні Великій Житомирській, де нині розташований ресторан Вікторії. Її бабусю німці двічі намагалися вивезти до Німеччини на примусові роботи. «Їй було 17 років, два рази її вивозили потягом, обидва рази вона стрибала і повернулася до дому», - розповідає ресторатора.
Вночі вона проходила сотні кілометрів пішки, ховалася, поверталася в село на Київщині в будинок до своїх родичів. Там у війну змогли вижити дев'ятеро дітей з їх родини.
«Найстрашніше страшне було, коли вони в снопах сіна ховалися. Німці штиками кололи ті снопи, якщо там хтось є, щоб вбити. Вона затискала рота молодшим братам та сестрам, щоб вони не закричали від жаху», - переказує розповіді бабусі волонтерка.
Війна не зламає Олену Гнатівну, каже Вікторія. Єдине, що на все життя залишилося після Другої світової - це бажання нагодувати усіх, хто потрапляв у поле зору пані Олени. Якщо борщ - то варила не менше 10 літрів, якщо холодець, то у найбільшій каструлі. Деякі рецепти бабусі Вікторія і нині використовує у свої гастро експериментах. «У нас є такі голубці з качкою в соусі з Білого наливу, це бабусі присвячено», - зазначає Вікторія.
Поки Вікторія фасує вечері для бійців згадує - на День перемоги дім бабусі був переповнений гостями. Вона готувала пишні столи і повторювала - "головне, щоб війна ніколи не повторилась". Але через 77 років рестораторка Вікторія на 74 день російсько-української війни віддає вечерю військовим. Вона мріє про день, коли зможе приготувати святковий стіл, як бабуся, і запросити усіх своїх знайомих бійців , яких вона годувала під час боїв в Гостомелі, Бучі Ірпені. Нині вони воюють на сході і Вікторія чекає їх з перемогою.
Читайте також:
Війна ще триває, а вже відновлюють інфраструктуру: за місяць звели залізничний міст до Ірпеня