Гучні операції спецслужб у тилу, вочевидь, пов'язані із загостренням на фронті.
Одна з найтривожніших новин тижня для України – Росія обирає нову тактику агресії проти нашої держави. Новий етап – терор усередині країни, на мирних територіях. Про це вже відверто кажуть представники СБУ.
Кілька гучних операцій Служби безпеки – по всій країні. Вилучена зброя. Затримані інформатори бойовиків, включно з агентом усередині служби. Є, на жаль, і жертви. Під час затримання збройної групи, якій закидають тероризм та зв'язки з російською ФСБ, загинули офіцер "Альфи" Андрій Кузьменко та один з учасників групи на прізвисько "Лісник". Журналісти були упевнені, що йдеться про легендарного партизана, який працював у Слов'янську. Виявилося, що ні: загиблий, Олег Мужчиль, теж використовував псевдо "Лісник". І теж брав участь у добровольчому русі: принаймні, співпрацював з "Правим сектором". Утім, лідери правосеків припускають, що "Лісник-2" міг бути агентом ФСБ. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.
Гучні операції спецслужб у тилу, вочевидь, пов'язані із загостренням на фронті, ідеться в сюжеті кореспондента ТСН Андрія Цаплієнка. Так думає і справжній "Лісник".
У зоні АТО на Донбасі бойовики сіють смертоносний метал там, де є антиукраїнські настрої. Аби ще більше проросла ненависть до України. Де у місцевих є родичі серед бойовиків, і жінки похилого віку волають до українських солдатів: "Заберіться, і вони припинять по нас стріляти".
"80% місцевого населення – проти нас", – говорить боєць 14-ї бригади Мардук.
Красногорівка та Мар'їнка – слабка ланка. "Зручне місце для провокацій і для прориву", – каже боєць, який воює тут рік.
"Бувало, що стріляли нам у спину. Проводимо бій – по нас працює хтось позаду", – згадує боєць 14-ї бригади Мардук.
Фронт там, де край села. У спину бійцям стріляли з сусідньої вулиці.
Але ситуація змінилась буквально на очах. 9 грудня спецпризначенці провели в Красногорівці операцію з виявлення диверсантів. 600 бійців, потужна техніка, перевірка кожного будинку. 84 затриманих підозрюють у зв'язках з бойовиками. Після перевірки більшість відпустили. Але натякнули, що це не останній подворовий обхід.
Схоже на м'яку демонстрацію сили. Можливо, це суб'єктивна оцінка, але ввечері того самого дня журналіст ТСН уперше почув від місцевих мешканців, що вони – теж Україна, і що їм бракує українського телебачення.
"Донбас поважає силу", – із жалем визнають місцеві бійці спротиву, які працюють по той бік лінії фронту.
"Наш регіон довгий час перебував під юрисдикцією бандитів. Люди звикли працювати на когось. Ген рабства був присутній тут дуже давно", – зазначає боєць "Партизан".
Після заходу сонця морок накриває місто у прямому розумінні. Після обстрілів бойовиків Красногорівка з ХХІ століття буквально перенеслася у Середньовіччя. Немає світла, немає тепла. Поодинокі вогники – це голова військово-цивільної адміністрації вечеряє при свічках.
Олег Ліванчук, або як його називають містяни "Петрович", – як шериф на Дикому Заході. У нашому випадку – на Дикому Сході. Він знає, що живе під прицілом. Тут він працює, спить і їсть. На вечерю в нього сьогодні – тушковане м'ясо. Вечеря – на буржуйці. Буття голови нічим не краще, ніж доля жителів міста-привида.
"Щовечора у нас відбувається вечеря при свічках, романтичний стиль", – з іронією говорить голова Красногорівської військово-цивільної адміністрації Олег Ліванчук.
Романтики тут вистачить не на один голлівудський вестерн. Шериф "Петрович" сам часом не знає, де свої, а де чужі. Влітку його офіс оточила бронетехніка, і в красногорівського голову поцілив ствол Т-64. Нашого, українського, танка з 28-ї бригади. Конфлікт між військовими та законом вдалося перевести у мирне русло. Зараз, узимку, калібр загрози зменшився до 7,62. Цього разу невідома рука натиснула на гачок.
"Чотири увійшло. Дві, крім скла, і дві в отвір", – говорить Ліванчук.
Розрядили цілий магазин. На щастя, Ліванчука в кабінеті у той момент не було. Куди відійшов стрілець, ніхто не бачив. Та й втекти на бік сепаратистів не проблема. Передній край у Красногорівці і у Мар'їнці – майже впритул підходить до укріплень противника.
До чужих "спостерігачів" із "ДНР" – 500 метрів. До небезпечного будинку – 50. Можна гранату докинути.
"Коли працюють міномети, з двох сторін працюють снайпери, щоб ми не могли підняти голови, щоб ми не бачили, де вихід", – каже боєць "Джоконда".
"Один-два снайпери, або 10-12. Це таке відчуття, що з полігонів привозять снайперів, щоб вони тренувалися на нас. Більше всього – це російські військовослужбовці, які приїжджають потренуватися перед відправкою, можливо, в ту саму Сирію", – припускає боєць "Ведмідь".
Потрапивши під вогонь терористів, від наскрізного поранення голови загинув один з найстарших бійців 14-ї, доброволець Анатолій Лоцман.
Українські бійці знають, що живуть під постійним прицілом снайпера, тому залишається тільки молитися.
"Але це не полігон. Противник шукає слабкі місця, аби наступного року влаштувати бодай ще один котел!", – попереджає колишній шахтар, який збирає інформацію серед бойовиків. Тому й приховує обличчя. Його псевдо – "Лісник". Саме його, через однакові позивні, переплутали із ще одним "Лісником", загиблим під час спецоперації "Альфи" в Києві.
"Я – "Лісник". Я продовжую працювати на благо України. Ніколи не зраджу і ні на які ФСБ я не працював і не буду працювати", – говорить чоловік.
Знаємо, що у справжнього "Лісника", того, який влітку 2014-го дуже близько підібрався до Стрєлкова-Гіркіна, є нагородна зброя та сліди роботи хірурга. Просимо показати. Зброя та шрам є.
Його товариші по зброї продовжують збирати інформацію про оперативні плани противника.
"Наше завдання – тихо увійти і тихо вийти, робота на поразку не є нашою основною метою", – наголошують учасник руху спротиву.
Раптовість уже не є перевагою противника. І надсекретні наступальні плани бойовиків не стануть сюрпризом для українських бійців, які тримають оборону в холодних окопах.
Холодні окопи витримати можна, кажуть хлопці на передовій. А от холодні душі – значно складніше. Цього тижня в Інтернеті активно обговорювали останній пост бійця АТО Олексія Болдирєва, який мав позивний "Малюк". Він загинув чотири дні тому, 9 грудня. Спрацював закладений бойовиками фугас. Шансів вижити не було. Але напередодні встиг сказати останнє слово, від якого – мороз по шкірі.
"Так часто стала звучать фраза: "Люди устали от войны"... Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Для вас – войны нет, но вы всё равно устали от неё... Не переживайте! Здесь, где войны нет, – мы, идиоты, которые могли откупиться или свалить в другую страну, защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте...", – написав Олексій Болдирєв.
Тим часом бойовики не пропустили до Луганська сотні тонн гуманітарки від ООН.