ТСН допомогла розшукати близьких пораненого в АТО сироти

ТСН допомогла розшукати близьких пораненого в АТО сироти

ТСН допомогла розшукати близьких пораненого в АТО сироти

В інтернаті, де виховувався Руслан, пишаються своїм учнем і чекають його на роботу.

Сюжет про 18-річного Руслана Кашицю, який після вибуху міни під Торецьком зостався без ноги і майже втратив зір, побачили вихователі школи інтернату з Хмельниччини. У хлопцеві, що відчайдушно боровся за життя, упізнали свого колишнього вихованця. І вирушили за 800 кілометрів до нього в реанімацію, йдеться в сюжеті ТСН.19.30.

Без жодної рідної душі поруч – вісімнадцятирічний Руслан Кашиця бореться за життя в реанімації обласної лікарні Дніпра. За вісімсот кілометрів  його обличчя в новинах бачать у селі Плужне на Хмельниччині. Вихователі школи-інтернату впізнають свого випускника. Вони одразу рушають у дорогу. На перекладних дістаються Дніпра.

Три жінки виховували Руслана з першого по дев’ятий клас. Були йому за маму. У сумках для Руслана листи, обереги та смаколики, які усім інтернатом збирали.

ТСН допомогла розшукати близьких пораненого в АТО сироти

ТСН допомогла розшукати близьких пораненого в АТО сироти

Вони поспішають до лікарні. Іще не знають, чи  побачать Руслана в реанімації. Це мають вирішити лікарі й спитати самого пораненого.

Руслан Кашиця потрапив до плужнянської школи-інтернату в першому класі просто посеред навчального року. Рідна мати хлопчика навіть не годувала.

“Віддавати те дитяче, що він міг, добро, яким він не міг поділитися зі своєю мамою, він хотів поділитися з іншими людьми»,- згадує класний керівник Тетяна Скальська.

Піклувався про молодших  та допомагав стареньким  у селі, вихователі кажуть: Руслан усі дев’ять років навчання наче намагався заслужити любов . І до самого випускного все одно чекав на рідну маму.

«Добилися телефон мами, знайшли номер. І він подзвонив: мамо, в тебе є один день, щоб мене побачити, що я буду тебе чекати. Він цілий день виглядав, чи приїде мама чи ні. І ця мама так і не приїхала»,  - згадує вчителька.

У Дніпрі медикам вдалося врятувати тяжкопораненого Руслана Кошицю

У Дніпрі медикам вдалося врятувати тяжкопораненого Руслана Кошицю

Після дев’ятого класу Руслана перевели до іншого інтернату і зв’язок із вихователями обірвався. Що він в АТО, й не здогадувалися.

Після повернення з того світу він урешті бачить рідних людей. Руслан зізнається: мріяв побачити  вихователів. Але соромився подзвонити, бо підірвався на міні і героєм не став.

«Ми пишаємося, що ми тебе правильно виховали, Руслан. Ти не пішов, не сховався кудись. Ти пішов в саме пекло», - каже класний керівник.

Діти для Руслана розписали прапор. Вихователі читають йому листи підтримки. І відходять лише на мить.

«Я просто стримуюся, щоб там не розплакатися. Таким вихованцем можна пишатись. Це без перебільшення», - каже бібліотекар школи-інтернату Ніна Пономаренко.

Його готують до сьомої операції, щоб він міг повноцінно бачити хоча б одним оком. Руслан каже: за такої підтримки обов’язково витримає.

«Хочу повернутися назад туди, де мене виховували. Це мій дім. Це все, що в мене залишилося. Я мрію повернутися. Працювати там», - розповідає Руслан.  

Робота для Руслана буде. У Плужнянській школі-інтернаті його вже чекають.

“Він навіть зможе закінчити навчальний заклад і стати вчителем трудового навчання. Дай тільки, Боже, щоб ця дитина піднялася», - додає директор плужнянської школи-інтернату Валентин Климчук.

На парті Рулана іменна табличка, а в холі – стенд із його історією. Тут перші слова тяжкопораненого в реанімації, завдяки яким вихователі впізнали хлопця і врешті знайшли його. 

Повʼязані теми:

Наступна публікація