ЗСУ вибили ворога з однієї з позицій.
Бійці української армії здобули маленьку перемогу на Світлодарській дузі. Про побут оборонців Батьківщини йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Журналістів допустили на передову позицію 53-ї бригади на Луганщині. До неї довелося їхати полями на джипі, потім іти пішки під палючим сонцем, і на очах бойовиків "пірнати" в розгалужену мережу окопів у відкритому полі, де колись ріс хліб. Тепер воно переоране війною.
Віталій Букаренко з Лугащини на самому нулі вже третій рік. Він воює, аби скоріше на його землі був мир. "Я пішов, бо мені набридла війна, набридло це все. За те, щоби був уже мир", - каже військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади. Його побратими щодня постійно спостерігають за ворогом – спостережників називають "очима", саме від них залежить виживання підрозділу. "Проводять там укріплювальні роботи – будуть бункери, доти, бліндажі", - констатує відсутність безпосередньої небезпеки вартовий.
Паралельно українські вояки теж укріплюються. "Ось ці камені, котрі ми тут вибиваємо, щоби поглибити окоп, у супермаркетах продаються за чималі гроші. А тут це вже просто, як сміття", - зізнається один із бійців. Лом, сокира, кирка і лопата – це єдині інструменти, які дозволяють вгризатися в землю. Інженерну техніку в ці окопи завезти неможливо. "Там у них спостережний пункт, артилерія, "Гради". Били по хлопцях", - пояснює військовий.
Керує ротою уродженець Донбасу, який користується авторитетом у бійців і мріє про звільнення рідного Донецька. Доводиться, каже, бути не лише командиром, а й психологом, бо витримують війну не всі. "Армія – це той-таки зріз суспільства. Тут нема чарівних людей. Тут такі ж люди. В одного сильна психіка, після бою спить. Інший губиться і командир ухвалює рішення, змінює людей", - розповів ротний.
Провідник журналістів Віталій Букаренко виявляє емоції, лише коли говорить про свою сім'ю. "Я люблю тебе дуже сильно, сонечко моє. Доньці 5 років, сину 11 – чекають тата. Хочуть, щоби я повернувся назад", - зізнається він.
Кореспондент ТСН Дмитро Мороз