"Ваше місто окуповане. Пропустіть хід". В Україні створили скандальну настільну гру про переселенців

Одна з найбільших проблем для переселенців - житло.

"Переселенська блуканина" - настільна гра, що спричинила цілий скандал. Багато хто обурився: як можна поневіряння переселенців із Донбасу перетворити у звичайну гру? Кажуть, над нами познущалися та ще й за європейські гроші.

Якщо раз зіграв, дійшов до кінця - дивишся на світ та на людей геть по-новому. Бо розумієш, що понад півтора мільйона українців уже четвертий рік живуть, як фігури в цій жорстокій грі. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.

Грати доволі небезпечно. Для психіки. Світ ніколи не буде таким як раніше. "В СБУ не змогли підтвердити факт вашого перебування на контрольованій території. Тож ви потрапили в "списки СБУ" - вам заблокували виплати". Раніше вони просто жили в цій грі. А тепер її намалювали. Щоб інші могли відчути весь відчай безкінечної блуканини.

"Якщо не вистачає сил рухатись уперед, ви завжди можете повернутись на непідконтрольну територію".

"Вас треба усіх вбити!", "Ви розумієте, наскільки ви всі хворі?", - це пишуть в особисті повідомлення жінкам, що наважилися показати страждання, як гру. Для образливих коментарів та закидів вони запровадили спеціальне поле - номер 122: "Ви побачили багато негативних коментарів від агресивних користувачів та впали в депресію. Не можете ходити один хід".

"Я три дні та ночі жила з цими коментарями. Мені багато писали, що вони не згодні з текстами. Але жоден не написав, що написали неправду", - каже співавтор гри Валерія Вершиніна.

"Хороший хід. Ви знайшли роботу. Тепер варто подумати, як пробитись крізь черги в дитсадочку. Проте це дуже важливий крок. Тому перейдіть на поле 60", - вона писала все це з власного досвіду. Валерія кинула три квартири в Донецьку, щоб почати життя по-новому в Києві.

"Це сім кіл пекла, бюрократичної тяганини, це необхідність боротися за своє життя. За свої права. І це дуже складно", - говорить співавтор гри Ольга Іванова.

Довжелезний коридор – ніби теж з якоїсь гри. Колись тут була маленька поліклініка, а тепер – місце компактного перебування. 11 сімей третій рік зависли на ігровому полі номер 41. "У вас є 5 квадратних метрів на родину з 4 осіб, але немає прав на це житло".

Юлії, втікачці з Луганська, пощастило – в неї 9 метрів на трьох. Сусіди Юлії – Андрій, Ірина та їхні діти. Тут на підлозі є трохи місця, щоб розкласти гру. Андрій створив громадську організацію – так простіше відстоювати власне тимчасове житло. Але тепер воювати доводиться з власними сусідами-переселенцями.

"Нині найбільша проблема переселенців – житло. І ось за житло іде війна. Вони хочуть приватизувати це приміщення".

"А мені ось на днях кажуть: "Чого ти сюди припхалася?!". Ось вони приїхали, а я припхалася. І ось сьогодні стоїть завдання у деяких людей, щоб нас звідси вигнати. Вони говорять про це прямим текстом. Нехай йдуть, куди хочуть", - говорить Юлія.

Ці люди не інтегрувалися і досі не зрозуміло, чи приживуться тут. Та до дому вони точно не вертатимуться, це поле в переселенській грі для них закрите. Кажуть, переселенське життя таке заплутане, бо багато з них не хочуть працювати.

"Дуже багато людей за час АТО звикли до халяви. І приклеюються ярлики, що всі переселенці - халявщики, і не хочуть працювати. Я зі свого боку скажу - дуже багато людей, які не хочуть працювати. Вони чекають і сподіваються на те, що їм повинні, їм зобов'язані. Але ніяк не інтегруватися в цьому житті самим".

ВідеоЖорсткі правила: волонтери створили настільну гру за історіями життя переселенців

У Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб кажуть, що воно найбідніше за бюджетом. Тутешні коридори також схожі на декорації абсурдної гри. Георгій Тука колись був відомим волонтером, потім – менш відомим головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Тепер Тука - в маленькому кабінеті заступника міністра:

"Вирішити проблеми в стислому терміні не вдасться".

В цьому ніхто і не сумнівався, бо переселенська блуканина – на довгі роки. Тука каже, що міністерство багато що робить для переселенців – у парламенті, каже, лежать 6 законопроектів. У державних установах люди швидко звикають міряти успіхи папірцями, якими вони, фактично, прорубують шлях до бюджетних грошей. А в якомусь місті переселенцям пощастить.

"Поки що все йде настільки перспективно, що до кінця року в цьому місці переселенці, яких чимало, отримають перше житло", - каже заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука.

От тільки місто заступник міністра не назвав. Уже з наступного року пообіцяв початок будівництва соціального житла для переселенців та програм пільгового кредитування - в обох випадках допомогти мають німецькі банки. Мінімально на житло переселенцям потрібно 5 мільярдів доларів.

"На жаль, такої цифри в бюджеті і близько немає".

Львівський баріста Євген Терещенко нині малює шоколадом всередині прозорих склянок для лате. А 4 роки тому в Донецьку він продавав запчастини і гадки не мав, що його домом стане Львів. У настільній грі він – на полі номер 75: "Вашу заявку відібрали на конкурсі малих грантів".

"Від ООН отримали грант. Купили обладнання нове, купили кавову машинку. Все для бізнесу. 80 тисяч гривень було грантових грошей", - говорить власник кав'ярні Євген Терещенко.

Держава ніяк не помагає – лише заважає бюрократичною плутаниною. Вся допомога – від західних грантодавців. Усі успіхи – завдяки активному переселенському пулу.

"Ми об'єднались – переселенці. Ми започаткували громадську організацію. Кожен з нас зрозумів, що він сам не відкриє жодні двері. І ніхто нам не допоможе самому. Якщо буде команда - буде легше. В нас 36 сімей. Ми отримуємо постійно гранти. Ці гранти ми використовуємо на розвиток міста Львова".

Валерія, яка створила гру, покинула в Донецьку нерухомість більш ніж на 150 тисяч доларів. Юлія лишилася без будинку та кімнати в комуналці в Луганську – це 25 тисяч доларів. Андрій та Ірина взяли в кредит квартиру на 350 тисяч гривень, який не встигли погасити. А Євген з родиною лишив велику трикімнатну квартиру в Донецьку - це 80 тисяч доларів, та дачу, яку, мабуть, війна перетворила на руїни. Кожен з них хоче працювати, включаючи жінок з маленькими дітьми. Кожен констатує – павутиння переселенської плутанини щороку зростає, плодячи нові папірці та відомства. І лише власна впертість та підтримка однодумців дасть змогу дійти до фінішу.

Станіслав Ясинський

Залиште свій коментар

Наступна публікація