"Ніхто не уявляє, що таке - бути в окупації": евакуйована із Херсона активістка розповіла про життя в місті і страх

Дата публікації
Перегляди
18к
Час на прочитання
8 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
"Ніхто не уявляє, що таке - бути в окупації": евакуйована із Херсона активістка розповіла про життя в місті і страх

Фото: Associated Press

Журналістка Олександра Амброз поговорила з нею - про початок війни, життя в Херсоні під російською окупацією та те, як їй вдалося виїхати із міста.

Виїхати з Херсона на підконтрольну Україні територію практично неможливо. Офіційних зелених коридорів немає, люди йдуть на свій страх та ризик, інколи вони гинуть через обстріли дороги. В травні вирватися із окупованого міста змогла і С. 

В Херсоні в неї залишилася родина, за яку вона боїться, тож погодилась розповісти свою історію під псевдонімом (нехай буде популярною нині Стефанією - жур.).

Зі Стефанією ми знайомі давно, але онлайн. Наживо бачилися лише раз - коли знімальна група ТСН готувала в Херсоні та області серію репортажів до марафону до Дня Незалежності України. 

-       Дуже символічно, що ми з тобою зараз говоримо, - каже Стефанія, - адже про початок війни я дізналася саме від тебе. О п’ятій ранку 24-го лютого я прокинулася, відкрила "Фейсбук" і прочитала твоє повідомлення, що бомблять.

Попри численні заклики друзів з-за кордону, виїжджати з України Стефанія не збиралася. Вона не вірила в те, що війна почнеться, і тому, як і більшість херсонців, не була готова до бойових дій.

-       Почувши, що почалося, ми вийшли о восьмій ранку в аптеку та магазин щось купити. Були жахливі черги. Ми взагалі не розуміли, що купувати. Що було, те й брали. Не хотіли брати багато, бо є ще й інші люди. Об 11:30 вже пішли вибухи, я сказала брату: пішли додому, бо я не розумію, що відбувається. Може, росіяни взагалі вже десь в місті.

Фото: Associated Press

Та тоді в самому місті російських військ не було ще кілька днів. Бої точилися на сході від обласного центру, на Антонівському мосту, який веде від окупованого Криму на правий берег Дніпра. В Херсон росіяни зайшли першого березня.

-       Весь цей час ми сиділи в коридорі, - згадує Стефанія. - Взагалі було незрозуміло, де вибухи, ніхто нічого не казав. Ми нічого не їли, такий рефлекс, нічого не можеш взяти до рота.

А потім почався жах. Його Стефанія називає простим словом - “зачистка”.

-       Зачистка почалася першого березня. У Бузковому парку в Херсоні росіяни розстріляли наших тероборонців. Десь сімдесят людей там було. А потім зранку натовпами росіяни йшли і просто по вулицях стріляли всюди, стріляли по вікнах, по будинках. Якщо люди були на вулиці, то їх розстрілювали, дітей зокрема. Я коли це згадую, в мене пам’ять цей день повністю заблокувала. Я взагалі не пам’ятаю, що було, якщо не подумаю про це цілеспрямовано.

У Херсоні вибухнула автівка колаборанта

У Херсоні вибухнула автівка колаборанта

Офіційно вбитих в день наступу на Херсон - 40 осіб. Відео розстріляних тероборонівців в парку виклав у своєму телеграм-каналі радник міністра внутрішніх справ України.

За словами Стефанії, люди почали викладати фотографії вбитих в місцеві групи, щоб родичі та знайомі могли упізнати розстріляних.

-       Після зачистки ми кілька днів взагалі не виходили із дому. А потім в нас почали закінчуватися продукти. В тебе все одно немає вибору. І тоді ми вийшли, і я вперше побачила російський БТР. Він стояв за 200 метрів вздовж дороги. Я не ризикнула. Розвернулася та пішла додому.

Розстріли припинилися, але терор в місті продовжувався. Особливо після того, як в місто замість регулярної російської армії зайшла Росгвардія.

-       Почалися виламування дверей, почали забирати людей. Вночі вони їздять по місту - БТР та кілька машин - і світять у вікна, не ліхтариком, а прожектором - незрозуміло для чого.

Проблеми з постачанням в Херсоні почалися дуже швидко. Зі слів Стефанії, перші перебої почалися із ліками.

-       Ліків не було вже через два тижні після початку окупації. Спочатку розібрали все від тиску, перев’язочні матеріали. Волонтери почали ввозити, але їх розстрілюють, на блокпостах росіяни відбирають ліки. Я теж замовляла у волонтерів, і наші ліки відібрали. Треба пробувати знову і знову, і не факт, що щось доїде. Росіяни відкривають коробки і забирають те, що хочуть.

Згодом деякі ліки в аптеках з’явились, але - із нюансами.

-       Мені подруга написала, що завезли. Я попросила її купити, вона присилає фото, а це пігулки із Самари. І ми ж не знаємо, що там, чи це взагалі ліки.

Фотографій у Стефанії немає, вона почистила телефон перед виїздом.

Жодної офіційної української допомоги в Херсон так і не заїхало - не пропускають окупанти.

-       В перші тижні березня стояли в черзі за хлібом по 5-6 годин. Ти йдеш в магазин і займаєш чергу, не знаючи, буде в магазині бодай щось. В черзі стоїш 3 години, може, 4. Займаєш кілька черг, бігаєш між ними, щоб щось купити. Потім українські продукти почали закінчуватися. В якийсь момент безкоштовно роздавали курей з чорнобаївської фабрики. Ми їх обскубували. - Стефанія сміється. - Ніколи не їли такої смачної курятини. Люди ловили рибу, під’їжджали до черг та безкоштовно її роздавали. Десь через два місяці з’явилася ковбаса, без жодних розпізнавальних знаків. Коли люди почали обурюватися, що це ковбаса з Росії - наступного дня написали, що вона з Миколаєва, хоча ми знаємо, що на Миколаїв немає проїзду. Ті, хто її брав, сказали, що навіть собаки не їли. Зараз російська продукція вже всюди, а ціни - божевільні. 

Про так званий референдум, каже Стефанії, дізналась не від окупантів. Вперше про нього з’явилася інформація наприкінці квітня. Нібито в окупованій області хочуть провести “народне волевиявлення” про створення Херсонської Народної Республіки - на кшталт псевдореспублік, створених на Сході України.

-       В нас взагалі не було ніякої інформації про референдум, - стверджує вона. - Ми про нього дізналися з українських новин. Офіційно жодних повідомлень про референдум ми тут не чули.

Окупаційна влада, то відмовлялася, то знову поверталася до ідеї про так званого референдума. В якийсь момент колаборант Кирило Стремоусов, якого росіяни призначили заступником начальника окупаційної адміністрації області, заявив - Херсонщина відразу увійде до складу Росії. Але нещодавно новина про так зване “народне волевиявлення” на окупованій Херсонщині знову з’явилася. Стремоусов стверджує, його результат вже відомий, херсонці обов’язково проголосують за приєднання до РФ.

-       Це дуже б’є психологічно, - зізналася Стефанія. - Коли вони вперше вішали російські прапори, сильно вдарило морально. Але потім прийшло розуміння: яка різниця, яку ганчірку вони повісять, якщо все вирішується глобально. Якщо наші, ні, - сама себе поправляє Стефанія - коли наші нас відіб’ють, то все буде Україна і все буде гаразд.

На початку травня Стефанія наважилася на виїзд з Херсона.

-       60 дні ми сиділи і думали, що нас звільнять. Поки вибухи були близько, ми раділи. Не боялися, що нас розбомблять, головне, щоб звільнили. Нам вже було байдуже, якою ціною. Але поступово звуки активних боїв стихли. Натомість, російські ракети полетіли з Херсона в бік Миколаєва, під житловими будинками з’явилася важка техніка.

Одним із факторів, що змусив Стефанію наважитися на ризиковану поїздку, стали утиски місцевих активістів. Росіяни почали полювання на людей із активною проукраїнською позицією.

-       Мені було дуже страшно, бо я розуміла, що нас усіх відстежують, мене теж відстежували, мені було страшно, що вони просто прийдуть додому. 

Другим фактором став проблемний зв’язок. Першого травня в усій області зник мобільний зв’язок та Інтернет, через перебите обстрілами оптоволокно та насильницьке відключення українських операторів від електромережі.

-       Ти не можеш викликати швидку, ти повністю ізольований, і не знаєш, що буде завтра. Ми поговорили вдома і вирішили, що час виїжджати.

Або ви приймаєте рублі, або ми забираємо товар: як лякають підприємців в окупованому Херсоні

Або ви приймаєте рублі, або ми забираємо товар: як лякають підприємців в окупованому Херсоні

Більшість родини Стефанії змушена залишитися в Херсоні. Українським чоловікам з’являтися на російських блокпостах небезпечно. За словами тих, хто виїздить із міста, їх можуть роздягнути, шукаючи підозрілі для росіян тату, побити чи навіть вбити.

-       Ми відстежували новини, - розповідає Стефанія, - як виїжджали через різні напрями, були розстріли, люди ночували в полі.

Ще на початку травня існувало кілька способів виїхати з окупованого Херсону, всі вони - неофіційні.

-       Я знайшла групу волонтерів, які вивозили безкоштовно. Там треба подавати офіційну заявку і чекати, коли тобі зателефонують. Щоб ти розуміла,- сміється Стефанія, - мою заявку і досі не розглянули. Нам пощастило, коли вирубили увесь зв’язок. Я почала ходити по району шукати мережу, на мить вона з’явилася, і прийшло повідомлення від волонтерів. Вони написали - оскільки вони ні до кого не можуть дотелефонуватись, то треба приходити тим, хто може, в конкретний час в конкретне місце.

Стефанія із мамою схопилися за зібрані ще 24-го лютого рюкзаки та прибігли на місце зустрічі. Брати із собою валізи було не можна, місце економили для людей. За словами Стефанії, жінки та діти сиділи в проході автобусу.

-       Я ще тоді пожартувала, що це репетиція виїзду.

Автобус виїхав із Херсона о шостій ранку. Проїхав близько 15-ти російських блокпостів, вздовж замінованих узбіч, десь зупиняли та перевіряли документи, десь - пропускали так.

-       А потім ми доїхали до кадирівців. І вони як раз обідали. - Стефанія згадує ситуацію із усмішкою. - І ми начебто зіпсували їм обід. Наливали їхню похльобку, їжею це назвати складно.

Чеченські найманці розвернули автобус та відправили його назад до Херсона. Стефанія із мамою провели в дорозі майже 12 годин - і все намарно. Згодом вони зрозуміють - до контрольованої Україною території їм залишалося десять хвилин їзди.

На блокпостах росіяни розпитували українців - навіщо вони їдуть із Херсона.

-       Нас питали, чи все гаразд, чи нас не ображають, чого ми виїжджаємо, чимало росіян навіть казали: чого ви їдете, все буде добре. Ну, ти ж не можеш нічого сказати у відповідь, вони всі з автоматами.

Через день Стефанія із мамою зробили другу спробу.

-       Тепер з нами в автобусі було два підлітка-хлопчика. На одного з них ми одягнули жіночі окуляри. Здається, росіяни так і не зрозуміли, що це була не жінка.

Цього разу їх зупинили лише на найбільшому російському блокпості, що стоїть на виїзді із Херсона. За кілька годин Стефанія із мамою вже були на контрольованій Україною території.

-       Ми всі такі щасливі були, - чується полегшення в голосі Стефанії і зараз - Відразу наче повітря інше, спадає напруга, просто дихаєш інакше. Нас відразу зупинили наші українські хлопці, вони серйозні, не було жодних ніжностей, це військові, вони на роботі. Бо, - згадує Стефанія, - з російського боку нічого подібного не було, там все дуже сумно як для "другої армії світу". А наші такі інтелігентні, настільки все грамотно. Вони перевірили документи, побажали щасливої дороги і сказали волонтерам, що вони роблять хорошу справу. На іншому блокпості ми вже самі зупинилися, і поговорили з нашими військовими. Вони питали, яка ситуація в Херсоні, чи когось ображають, чи є тортури, переслідування.

Після 11-го травня окупанти практично закрили виїзд. Виїжджають із міста лише одиниці. За словами мера міста Ігоря Колихаєва, полишити обласний центр зараз можна лише через окупований Крим.

Херсон - це Україна! Про партизанів с перших вуст

Херсон - це Україна! Про партизанів с перших вуст

Тепер Стефанія живе в Європі, але каже: хоче повернутися в рідний Херсон якомога швидше. Втім, під кінець розмови в Стефанії вириваються болісні слова:

-       Ніхто не уявляє, що таке - бути в окупації. В нас у херсонців назавжди зламана психіка. Повністю. В нас таке відчуття страху. Коли ми виїжджали на вільну частину України, багато знайомих пропонували нам із мамою зупинитися в них (в Україні). Але ми просто не можемо психологічно, мені здається, що росіяни нас і там дістануть. Мені здається, що вони всюди. Це таке гнітюче відчуття. Здається, де б ми не стояли - зараз, або щось прилетить, або хтось за тобою стежить і обов’язково з тобою щось станеться. Я спілкувалася з людьми в Києві, так, вони бояться, але вони можуть жити в своєму місті. А ми просто не можемо (залишатися в Україні). Відчуття безпеки зникло. 

Читайте також:

Росіяни просто оскаженіли: ворог посилив обстріл околиць Харкова

У Кременчуці прощатимуться із першими жертвами з ТЦ, але рятувальники попереджають, що не всі тіла вдасться знайти

Від старту до вибуху менше 180 секунд: харків’яни щодня потерпають від хаотичних обстрілів

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Війна Росії проти України
Дата публікації
Перегляди
18к
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація