Як живуть серед війни і з війною: місцеві із миколаївських сіл не залишають хати і засіяні поля попри обстріли

Як живуть серед війни і з війною: місцеві із миколаївських сіл не залишають хати і засіяні поля попри обстріли

Дата публікації
Перегляди
1824
Час на прочитання
2 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Як живуть серед війни і з війною: місцеві із миколаївських сіл не залишають хати і засіяні поля попри обстріли

Тут стріляють постійно, російські гармати щодень влучають в черговий будинок, окупанти нищать усе і усіх.

У селах на Миколаївщині, що лежать на лінії фронту, досі мешкають цивільні, які не покидають насиджених місць. Вони залишаються тут  попри обстріли і загрозу їхньому життю, йдеться в ТСН.

Ями під вікнами, вирви у дворі, вибиті шибки, побиті стіни, господарка розглядає понівечений дім. Про те що міна впала біля її будинку сказав сусід.  Жінка з чоловіком у село наїздили приглянути за будинком, бо тимчасово перебивались у Миколаєві. У будинку безлад, вибуховою хвилею і скалками пошкодило стіни і вікна. Повело стіну, шафа і побутова техніка - знищені.

Тут стріляють постійно, російські гармати щодень влучають в черговий будинок, окупанти нищать усе і усіх.

«Вчора було тихіше трошечки вдень, особливо не стріляли вночі, пару прильотів, а сьогодні відпрацювали на всі сто, як говориться. Були прільоти, поруйнували дома, розбивають», - каже Валентина, яка тут за старосту і за волонтера.

Більшість кинутих сусідами чотирилапих прибились до цієї жінки. Два десятки песиків шукають захист у неї. Коли обстріл всі забиваються або в хату, або в підвал. Стріляють важкими снарядами, горять будинки і поля довкола. Місцеві потроху самі прибирають те, що можуть поки пшениця не згоріла.

«Ми-українці нація сильна, будемо старатись, будемо збирати і он корівок тримаємо і сіно косимо, не дивлячись, що касети прилітали на те поле. Страшно але треба», - кажуть люди.  

Вони живуть серед війни і з війною, але не кидають своїх насиджених місць. Дітей і онуків відправили, а самі тут сам на сам з російською артилерією. Дід Славко бадьориться,  але в очах стоять сльози, чи то за дітьми, чи то від самотності, чи то від приреченості, з якою ці люди тут борються щодня. Бо наступний схід сонця можуть побачити не всі односельці. 

Читайте також:

Погода псує городину на Закарпатті, яка мала підстрахувати окуповані території, це вплине на ціну

В Одесі відкриють садочки, але не всі і не для всіх

Не завдяки, а всупереч: історія ВМС України – це історія про перемоги

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Війна Росії проти України
Наступна публікація