З-поміж усіх фіналістів цьогорічної премії "Забуття" Тані Малярчук справді вирізняється стилем письма. Але цього замало для хорошого роману.
Журі премії "Книга Року BBC" оголосило результати – роман Тані Малярчук "Забуття" переміг у "дорослій" номінації. Так, найочікуваніша художня проза-2016 року стала ще й титулованою. (Найочікуваніший жіночий роман-2015, "Любовне життя" Оксани Луцишиної, який теж номінувався на премію цього року, на журі не справив враження і навіть не увійшов у шорт-ліст).
Романом "Забуття" Таня Малярчук повертає В'ячеслава Липинського у канон визначних постатей української історії – точніше, вводить його ім'я у широкий обіг, бо фахове коло цього мислителя і діяча знає і цінує. Услід за Володимиром Винниченком, Євгеном Чикаленком, Михайлом Драгомановим Липинський стає персоною, про яку варто знати бодай щось у рамках загальної ерудиції. Крім того, тут зачеплено дражливу тему національно-культурної ідентичності: польський шляхтич Липинський стає теоретиком української ідеї і українським дипломатом за покликом серця, він всюди називається українцем і використовує українську мову. З роману також дізнаємося, що, окрім слави прижиттєвої і посмертної, це нічого Липинському не дало: пересварився з усіма – від власної родини до інших українських діячів; статків не заробив, а державу, яку він представляв у Відні, знесло вихором історії. Не назавжди, але до цього щасливого кінця він не дожив. Вірність ідеї і впертість цього доволі занудного персонажа викликають повагу; утім, у романі так і не знаходимо переконливої відповіді на питання, чому Липинський раптом вирішив вдатися до таких радикальних змін у власному світогляді. Тут загалом небагато переконливих, вичерпних відповідей – більше переказу прочитаних авторкою першоджерел.
З-поміж усіх цьогорічних фіналістів книжкової премії BBC "Забуття" справді вирізняється хорошим стилем письма. Точніше, досвідчена авторка Таня Малярчук добре володіє українською мовою і вміє з нею вправлятися, що в сучасній українській літературі справді є чеснотою, а не очевидним правилом фахового етикету. Однак побудова фрази – це ще не все для роману. "Забуття" має просту композицію, незакручений сюжет, та й характери персонажів тут необтяжені психологізмом. Принаймні цілковито незрозуміло, чому потрібно дочитати цю книжку, крім того, що сам текст не відштовхує, а затягує легкістю і плине мов та річка (на кшталт журналів, але ті ні до чого не зобов'язують, і сюжети також обирають легкі, а не пов'язані з українською національною ідеєю). І незрозуміло, хто є адресатом роману. Якщо це підготовлений читач, то він і так знає біографію центрального персонажа В'ячеслава Липинського, а також контекст середовища української інтелігенції початку ХХ століття, включно з анекдотами про божевільного Івана Франка і совістливого Євгена Чикаленка. Якщо ж читач чує про всіх цих людей, окрім хіба Франка й Грушевського, уперше, то він тут нічого не збагне, бо образи історичних діячів досить плакатні: їх може доповнити хіба фантазія вже згаданого освіченого адресата на основі прочитаного колись. Інтрига також туманна: смерть центрального персонажа Липинського – від туберкульозу на еміграції – описана на початку, а доля Української держави й української ідеї після Першої світової війни у загальних рисах відома кожному.
Стосовно психологічних проблем розповідачки, нашої сучасниці, то теж не дуже цікаво, чим закінчиться історія хвороби. Що ж до її кропітких визбирувань деталей життєпису Липинського, то, на відміну від героїні, ми ознайомлюємося з усім цим завдяки авторці роману, у паралельній сюжетній лінії, яка охоплює відповідний часовий пласт, а отже, від початку знаємо про діяча значно більше. У фіналі нам розказують про поневіряння архіву Липинського, про який раніше не йшлося, з яким жодної інтриги з ним не пов'язано. Так, ми щасливі, що все добре скінчилося, але ця інформація не дуже потрібна чи очікувана.
Мотивація журі премії "Книжка Року BBC" цілком зрозуміла. Таня Малярчук – помітна авторка, яка займає цілком визначене місце у ієрархії укрсучліту, якщо про існування такого нетривкого канону (процес же триває!) можемо говорити. А "Забуття" – дуже очікуваний роман, присвячений актуальній темі національно-культурної ідентичності та вітчизняної історії. Жанр: белетризована біографія? історична проза? – не так легко визначити, а це, поза сумнівом, могло б відповісти на деякі запитання критиків і визначити очікування читача, який бере до рук цю книжку. На актуальний запит часу, отже, зуміла відповісти і авторка, і ті, хто присудив їй премію. Та чи залишиться в історії літератури цей амбітний начерк біографії півзабутого діяча, поєднаної з оповіддю про хворобливе читання першоджерел молодою україністкою? У кожному разі, це мало б стати гарним заохоченням для Тані Малярчук, якщо вважати "Забуття" успішною репетицією перед створенням ґрунтовного великого роману – такого, як присвячений постаті композитора Дмитра Шостаковича "Шум часу" Джуліана Барнза чи принаймні "Уна і Селінджер" Фредеріка Бегбедера.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!