Must read для лікарів та пацієнтів

Must read для лікарів та пацієнтів

Генрі Марш за роботою / Фото: neurosurgery.com.ua

Це - книга-сповідь нейрохіруга, яка змусить вас по-іншому дивитись на лікарів та згадати, що життя може кардинально змінитися вже наступної хвилини.

Мемуари відомого британського лікаря Генрі Марша про хірургічні пригоди в Англії та в Україні, які вже стали бестселером у Великобританії і США, були перекладені в чотирнадцяти країнах Європи та Азії – нарешті можна буде прочитати українською. Книжку переклав теж медик – київський нейрохірург Андрій Мизак. "Історії про життя, смерть і нейрохірургію" буде презентована на цьогорічному Львівському книжковому форумі.

Багато хто в Європі декларує, що їм цікаво: що то за народ — українці, і що в головах людей, які тут живуть, воюють, протестують, борються, виживають. Про цього іноземця я можу сказати напевно: він знає, що в наших головах, бо вже двадцять років періодично свердлить черепи українців, прокладає скальпелем собі дорогу вглиб наших мізків, береже наші думки та почуття (один незграбний, невловимий рух, і пацієнт — немисляча беземоційна істота) і дає шанс жити.

Він не завжди оперував легально, боровся з нашими медичними бюрократами, навіть витрачав на це власні кошти. Він вивчав нас зсередини, під мікроскопом в операційних та ззовні, за межами лікарні, на Майдані та на багнистих вулицях далеких українських сіл. Мабуть, його можна запідозрити у хворобливій цікавості до нашої нації. Відомий, досвідчений, визнаний лондонський нейрохірург гає час, нерви та гроші на бідних пацієнтів із країни, далекої йому і ментально, і географічно. Чого б це?

Якби мені не довелося інтерв'ювати Генрі Марша та його пацієнтів, якби я не бачила на власні очі, як він працює, я б теж сприймала його альтруїзм зі скепсисом. Але він один із небагатьох лікарів, про якого я можу сказати – він справжній. Лікар, який не може спокійно заснути і серед ночі їде в клініку перевірити, чи спить, а насправді як саме спить його пацієнт; хірург, котрого смерть постійно вчить, які вони дорогі – життя і здоров'я; людина, яка любить похизуватися своїми перемогами, і в довгій черзі у супермаркеті відчуває перевагу над звичайними смертними: "– І що ж ви сьогодні зробили? Мені хотілось запитати людей у черзі, чому такий видатний нейрохірург, як я, після тріумфального робочого дня мусить у такий спосіб гаяти час?"; людина, яка здатна потім посміятися над своєю пихатістю та чоловік, який визнає: якби не викохане професією его – його шлюб би вцілів; професіонал, який соромиться своїх помилок, боїться показатися на очі родичам хворих або тим пацієнтам, що вижили, але стали інвалідами, а потім радить їм позиватися проти себе і програє ту справу в суді.

Марш настільки неприховано справжній, що не соромиться навіть зізнатися, як відчував полегшення, дізнавшись про смерть пацієнтів, які прокинулись після операції інвалідами: "Пам'ятаю, яке значне полегшення я відчув, коли наступного ранку прийшов на роботу і дізнався, що у хворого з мальформацією сталася серцева зупинка – немов тої біди, яка сталась, було забагато для бідного серця. Реанімаційна бригада робила все, що могла, аби запустити серце назад, але в них нічого не виходило, і я сказав їм припинити і лишити хворого в спокої".

Його книга "Історії про життя, смерть і нейрохірургію" анулює не лише надумані підозри, вона позбавляє його професію божественного ареолу, який тисне на мізки самих нейрохірургів.

Лікарів часто сприймають або як богів, або як убивць. Від них залежить стільки, що ми, коли ми є пацієнтами, не можемо визнати їх рівнею. Якщо хто потрапляє на операційний стіл, то лікар – герой, цілитель з божою іскрою та золотими руками, Талант із великої літери, або – бездушна сволота, м'ясник, різник, маніяк. Усі оцінки надміру категоричні та надемоційні, а Марш у своїй книзі прибирає всі ці "над".

"Історія про життя, смерть…" – це драматичні і динамічні описи перемог та поразок. Із перших сторінок я не можу позбутися роздратування від самозакоханості профі, який віртуозно виконує надважкі операції і від якого в захваті всі інтерни. Але я не можу і відкласти книжку, бо вже сама – захоплена і затягнута у процес: а що скажуть у лабораторії, пухлина доброякісна чи ні? А породілля після операції зможе побачити свою дитину чи осліпне? Я напружено чекаю, чи відкриється кліпса і чи не розірветься при цьому аневризма. Я проїхала свою зупинку в метро, поки читала про видалення пухлини з мозку енергійного бізнесмена: минула подібна операція в Марша закінчилася паралічем пацієнтки… Фух! Цього разу – обійшлося, зашивайте! Чекайте наступного поїзда.

Ця книга – не для тих, хто мліє, коли бачить кров. Крові тут багато, а ще більше – моторошно-натуралістичних подробиць зі світу хвороб і смертей.

Ця книга – не для тих, хто полюбляє знаходити виправдання: "Що ж ви хочете? Це Україна…", а потім контрастно, з захопленням: "А то Британія! (Європа, США...)". В Англії, а саме в Лондоні, у провідній державній клініці – теж хаосу греблю гати. Марш скаржиться на бюрократичні правила, які забороняють йому носити краватку та годинник; на медсестер, яких короткостроково залучають з агентств, а вони гублять пацієнтів; на комп'ютеризовану систему, яка постійно висне, а потім видає аналізи калу оперативніше за знімки головного мозку; на подвійні стандарти менеджерів, які читають хірургам лекції з чуйності і водночас відмовляють у місці помираючому пацієнту.

Ця книга – для тих, хто хоче побачити Україну очима британця, науковця та лікаря, а він її бачить справді по-особливому. Помічає, які в селах гарні цвинтарі і які злиденні подвір'я; він цінує красу української душі, хоча йому її підсвічують старі лампи в операційних. А бувало таке, що і на поріг київської лікарні не пускали.

Ця книга – однозначно для майбутніх нейрохірургів. Щоб знали, на що наважились, і готувалися нести на собі хрест. "Смерть на столі" в цій галузі констатують не часто. Помилки цих лікарів - це зазвичай тяжка інвалідність, вегетативний стан, кома пацієнта. Марш припускає, що великі нейрохірурги – це ті, хто своїх жертв забуває. Він - не може, і готується до того, що в нього самого на цвинтарі буде два надгробки: свій і через нього померлих. "Жахлива професія – нейрохіругія. Не займайся нею", - каже він інтерну після чергового фіаско.

Ця книга – не для тих, хто полюбляє знаходити виправдання.

Вони всі через це проходять: перша смерть, перший страх знову взяти до рук скальпель, вчаться абстрагуватися, вибудовують паркан відчуження між собою й хворими. Не всім вдається, багато хто кидає. Добре, що Марш - залишився. У книзі описаний випадок, коли він видаляв петроклівальну менінгеому - рідкісний вид пухлини для Британії, поширеніший в Україні. То був англійський пацієнт, якому Марш пошкодив важливу артерію, і шкільний вчитель більше ніколи не прийшов до тями. Хірург закомплексував, почав відмовлятись від таких операцій. А потім таки зрозумів свою помилку, повернувся до практики і врешті навчився оперувати цей вид пухлин. Уже натренований, зробив подібну операцію сестрі рок-зірки. Після її одужання музикант дав лікареві значну суму, яка пішла на обладнання для українських лікарень. Без тієї трагедії не було б хеппі-ендів в наших операційних. І що є злом? І хто він, лікар-супермен чи кат?

Ці історії вже рік як на світовому книжковому ринку. А завдяки співпраці лікарів Міжнародного центру нейрохірургії та видавництва Старого Лева тепер і українці нарешті прочитають про себе. Марш багато зробив для України: вчив місцевих колег, за власний кошт возив наших пацієнтів для операцій у Лондон, а сюди привозив медичне обладнання. Більшість подій відбуваються в Англії, але чимало сторінок - про Україну: і про те, як насправді проводяться фармтестування на українцях, і про бюрократію в Інституті нейрохірургії, і про відважних лікарів, яких він підтримував у боротьбі проти системи, і навіть про Бессарабський ринок і "Беркут", які були сутенерами для повій.

Особисто я вдячна автору за цю книгу, бо його гола відвертість та повне занурення в чорні лікарняні будні вчать обережності в оцінці хірургів та їхніх дій. Він доводить, якою продуктивною може бути чесність із собою. А ще він безальтернативно ставить перед фактом: життя може кардинально змінитися вже наступної хвилини. Хірург-письменник не шукає пацієнтів, не лякає і не рекламує свою професію. Цією сповіддю він заохочує читачів цінувати здорове життя. А його пам'ятати не обов'язково, бо "…найкращий результат роботи хірурга – це коли хворі повністю одужують і забувають про нього цілком".

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація