Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Рецензія. Страшний роман Маргарити Хемлін

Авторка компонує свій роман, немов захопливу історію епохи. І, насамперед, як гостросюжетне кіно. 

…Справді, роман Маргарити Хемлін – страшний і водночас страшенно цікавий. Будучи за стилем життя і творчою вдачею людиною, передусім, "журналістської" культури, зіркою нової московської журналістики 90-х і знаковим персонажем з легендарної шпальти мистецтв в газеті "Сегодня" – разом із такими героями того часу, як Борис Кузьмінський, В'ячеслав Куріцин та Андрій Немзер – авторка "Дізнавача" так само компонує свій роман, немов захопливу історію епохи. І, насамперед, як гостросюжетне кіно. Що, додамо, притаманно її постмодерністському поколінню, в якому, наприклад, герой роману в того самого Куріцина заробляє на життя тим, що "танцює кіно".

Дізнавач
ТСН.ua
За часів, описаних у "Дізнавачі", кіно переважно було героїчне. "Чапаєв", "Олександр Невський"… А сама вона, до речі, працювала – щоправда вже в дев'яностих – на телебаченні. Можливо, саме тому її роман – це детектив, бойовик, загалом жанрово-містична картина сірої радянської дійсності післявоєнного зразка. Таким чином, у своєму творі – історично правдивому і по-авторському суб'єктивному – Хемлін одночасно (і дуже вдало) сполучує стилістику сучасного кінематографу в дусі фільму "Видок" з Жераром Депардьє і серіалу "Ліквідація" з Володимиром Машковим та історично-містечкову модальність одеської прози в стилі Ісака Бабеля.

Іноді буває важко розрізнити за місцевою, "південною" говіркою героя згаданого серіалу Давида Марковича Гоцмана і героя роману Хемлін – співробітника міліції Михайла Івановича Цупкого. Біля якого, зважмо, і в кіно, і в романі, і в житті обов'язково стоїть місцевий, зазвичай, малоросійський начальник. Який-небудь Свириденко Максим Прокопович, як у Хемлін, або суто "гоголівський" персонаж, начальник міліції з будьонівськими вусами – Андрій Остапович Омелянчук в "Ліквідації".

Коротше, "привіт Михайлу Івановичу", як озивається на стандартну міліцейську кличку-ім'я герой фільму "Діамантова рука". Та й доля самих героїв і персонажів того часу була стандартна – у житті, літературі й кіно – повоєнна, напіввійськова, сирітська. "Як демобілізований офіцер-розвідник, я пішов у міліцію, – свідчить герой роману Хемлін. – Закінчив курси і в якості дізнавача працював на своїй посаді. Якщо ставалися вбивства чи інші тяжкі злочини, тут же підключався слідчий з нашого слідчого відділу або з прокуратури. Але саме того конкретного разу вийшло інакше".

У романі Хемлін, слід зауважити, все інакше і все одно – знайомо, звично, без особливого відриву від буденного життя, трудоднів та інших "героїчних" звершень радянського люду. Протокольна мова сюжету, фабульна стислість вчинків. "Громадянку Горобчик вбили ножем. Знизу, ударом в серце, під лопатку. Тому крові майже не було". А що взагалі було, спитаймо, у ті часи "переможного" свавілля післявоєнних років в одній, окремо взятій республіці УРСР? У романі Хемлін – це, насамперед, політика, що формувала родинні стосунки, дбайливе ставлення до національного питання, правдиве висвітлення повоєнної ситуації, яке зазвичай межувало з попередніми "перегинами на місцях" та іншими вадами, а насправді – жахіттями сталінської епохи.

Маргарита Хемлін. Дізнавач. – Х.: Фабула, 2016. – 384 с.

Залиште свій коментар

Вибір редакції