Трилер із шістьма нулями

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

"Книга дзеркал" Юджина Овідіу Кіровіца – це роман із подвійною інтригою.

Історія "Книги дзеркал" Юджина Овідіу Кіровіца має подвійну інтригу. По-перше, сюжет роману зав'язується довкола історії уривку з потенційного бестселера, в якому містяться пророчі відомості. Зокрема про те, що "на ринку ця книжка матиме великий потенціал, але сам по собі фрагмент рукопису вартістю в мільйон доларів не вартий навіть копійки". По-друге, права на видання "Книги дзеркал" – цього найочікуванішого трилеру 2017 року – були продані на аукціоні лише за півгодини і так само за шестизначну суму. Крім того, історія, описана в романі, має життєву основу – Кіровіц, журналіст престижної газети так само, як його герой, зумів втілити набутий досвід у своїй книжці.

Натомість починається все в "Книзі дзеркал" доволі буденно. Можливо, аж занадто буденно, якщо зважити, що сьогодні всі, чия робота пов'язана з писанням, вважає себе письменником. Принаймні скромний копірайтер з Мангеттену Пітер Флінн розважив саме так, надсилаючи в літературне агентство рукопис свого роману. І лише тому, що його лист був нестандартним, оригінальним і не таким кострубатим, як звернення початківців, заінтригований редактор усівся його читати. Так і розпочинається оповідь.

За сюжетом, редактор, такий собі Пітер Кац, спершу відклав та й забув про уривок Флінна, а коли кинувся до нього, було вже пізно. Його автор помер, продовження рукопису зникло – і правду про нерозкрите вбивство відомого психіатра Джозефа Вайдера, яке описувалося в ньому, доводиться шукати самотужки.

А тим часом Кіровіц все під'юджує цікавість читача, прогнозуючи успіх рукопису. "Це може стати сенсацією, – каже одна з героїнь. – Щось у стилі Трумена Капоте, так? Читачі із задоволенням смакуватимуть подібну річ".

У рукописі, який "проживається" в процесі читання редактором, йдеться про 1987 рік. У політиці – Рональд Рейган, на дівчатах – "джинси-варьонки", у клубах – "Sonic Youth". Його автор – головний герой роману, той самий Флінн – має стійке відчуття, що "у вісімдесятих не було нічого епічного й наше покоління не встигло на потяг". Звісно, шістдесяті з "літом кохання" і сімдесяті з війною у В'єтнамі, яка політизувала ціле покоління, проминули, але ж саме у 80-х настала ера комп'ютерів, епоха штучного інтелекту, коли всі вірили, що "через десяток років ми говоритимемо зі своїми тостерами і радитимемося з пральною машинкою щодо кар'єри".

Напруга довкола сюжету з професором психіатрії Вайдером, який займається "вивченням пам'яті й аналізом пригнічених спогадів", і до якого Флінн наймається впорядковувати бібліотеку, нагнітається повільно, з усіма психологічними подробицями. Річ у тім, що разом із героєм у дивакуватого професора працює його дівчина, яку він підозрює у зраді. Чи це тільки фантазія його хворої уяви? Другий розділ роману, в якому літагентство робить спробу "дописати" цю історію, щоби продати потенційний бестселер, все розставляє на свої місця.

Розслідування загадкової смерті Вайдера, звісно, важлива у цьому романі, але все ж таки цей детектив був поцінований видавцями не лише за жанрову довершеність. Психологічна повнота образів у ньому перегукується з не менш автентичним описом часу. Тобто не тільки згадування марок вина чи цигарок, модних шоу і популярних акторів та співаків притягують увагу до цього непересічного чтива. Дух часу переданий також через занурення в інтелектуальні практики тієї епохи, експерименти в медицині, психології та інших наукових галузях.

Отже, це справжній інтелектуальний трилер, в якому доводять, що "наша пам'ять – не відеооператор, який записує все, що відбувається перед об'єктивом, а радше сценарист і режисер в одному наборі, які роблять власні фільми з уривків реальності". Але більш нічого про тактику "промивання мізків", якою славилася епоха Рейгана, ми казати не будемо. Решту розслідують у другій частині роману, дізнавшись, чи згадуваний рукопис каже правду, а чи його авторові, нещасному Флінну, зраджує пам'ять і насправді все було з точністю до навпаки.

До того ж професійність Кіровіца виявилася ще й в тому, що він – немов передбачаючи наші намагання пробитися до суті роману крізь товщу оповідних нашарувань – лише нагадав слова класика з цього приводу. Вільям Фолкнер свого часу сказав, що хорошу книжку треба тільки читати, а не говорити про неї. Зрештою, ми не так вже й багато сказали, щоб перебити бажання в читача дізнатися про кінець цієї історії.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції