За що насправді вручають Шевченківську премію з літератури?

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Премія стала своєрідним підсумком творчої діяльності, винагородою, яка присуджується фактично "за заслуги".

Національну премію імені Тараса Шевченка-2018 в галузі літератури та публіцистики отримали поетка та художниця Емма Андієвська за книги поезій "Щодення: перископи", "Маратонський біг", "Шухлядні краєвиди", "Бездзиґарний час", "Міста-валети" та професор Сергій Плохій за історичне дослідження "Брама Європи".

Лауреати є громадянами Сполучених Штатів Америки. Проте їхні відзнаки отримали, здається, однозначне схвалення з боку суспільства та критики. Згадаймо скандал кількарічної давності з номінуванням професора Гарварду Григорія Грабовича на цю ж премію: дискусія за участі самого автора та стурбованих представників української інтелігенції закінчилася безпрецедентно — премію у цій номінації не отримав ніхто, а склад Шевченківського комітету наступного року цілковито оновили.

І ось уже другий рік поспіль премія з літератури присуджується фактично "за заслуги". Приміром, збірка Івана Малковича "Подорожник" — відзначена минулого, 2017 року — є вибраною поезією дуже високого рівня. А сам автор — подвижник українського книговидання. На написаних / виданих Іваном Малковичем книжках справді виросло не одне покоління читачів, яке отримало найкращі зразки літератури змалку, а згодом, уже в дорослому віці, захоплювалося інтимною та філософською лірикою одного з найкращих поетів-вісімдесятників.  

Ось уже другий рік поспіль премія з літератури присуджується фактично "за заслуги"

Цього року Емма Андієвська, одна із учасниць Нью-Йоркської групи поетів, увійшла до пантеону визнаних на державному рівні класиків. Тепер вона — в одному ряду із Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Василем Стусом та іншими. Тепер її твори будуть не лише в університетській, але й у шкільній програмі.

Що це дає? Навіщо це Андієвській, яка й так давно є у статусі "живого класика"?

Шевченківський комітет зробив запізнілий уклін поважній авторці, творчість якої свого часу була втіленням новаторства та експерименту в українській поезії. Насамперед — діаспорній, на противагу внутрішньоукраїнському шістдесятництву, часто більш традиційному, а не прозахідному, представники якого вже зараз так багато говорять про духовність і народні джерела, що це нівелює їхні молодечі спроби протягнути в національну літературу теми на кшталт сміливої еротичної лірики чи балад про випрані штани та цибулю.

Ось цитата з положення про премію: нагорода присуджується за твори, які "є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства".

Чи про таке мріяла поетка у 1960-1970-х, коли писала найкращі свої твори, як-от "Джалапіта"? Однак найвище визнання як мисткині для неї завжди було важливим, тож дисонансу не відбулося. Шкода тільки, що формальним приводом для відзнаки стали її найновіші, а не найкращі збірки творів, які зараз мало кому цікаві, на відміну від образу та біографії самої Андієвської. Цікаво, скільки членів Комітету направду читали свіжі твори Емми Андієвської і розмірковували над ними стільки, скільки потребує справжня поезія?

У номінацію "Література, публіцистика, журналістика" потрапила ще одна цікава книжка. Монографія Сергія Плохія "Брама Європи" (саме так зазначено на сайті Інституту історії Національної академії наук України) по суті є науково-популярною працею, або й навіть есеїстикою.

Автор, професор Гарварду, написав цю (та низку інших захопливих книжок) англійською мовою, і її роль у популяризації української історії на Заході є значною. За резонансом та доступністю "Браму Європи" можна порівняти з "Історією України" Ореста Субтельного, яка свого часу стала ковтком свіжого повітря на фоні радянських і пострадянських підручників. Історія українських земель від скіфських воєн та появи тут слов’ян аж до нещодавнього сьогодення (Майдан, анексія Криму…) давно потребувала добросовісного й умілого оповідача — і знайшла найбільш фахового. І у цьому випадку премія вручена якраз за свіжий результат роботи іменитого автора.

Отже, кого й за що насправді нагороджують Шевченківською премією з літератури? Література в цьому випадку не менш важлива, ніж музика, театр чи мистецтво; а список лауреатів є, може, й більш симптоматичним, з огляду на те, що українська культура — літературоцентрична, а журі, тобто Шевченківський комітет, уже не вперше очолює письменник.

По-перше, обирають з тих, хто особисто погодився бути номінованим і підписав відповідний документ. Тобто той, хто справді протестує проти офіціозу, чинної влади а чи вважає склад Комітету упередженим, може не отримати премію, навіть якщо його досягнення будуть надзвичайно вагомими. Це ж стосується й тих, хто хотів би отримати Національну премію, але боїться поразки.

Цікаво, скільки членів Комітету направду читали свіжі твори Емми Андієвської і розмірковували над ними стільки, скільки потребує справжня поезія?

По-друге, із переліку номінованих нагороджують тих, кого складно оминути. Як цього, так і минулого року складно заперечувати результати засідань Шевченківського комітету, оскільки ці поважні люди справді обирали найкращих і найбільш заслужених. Не можна ствердити, наприклад, що Емма Андієвська з букетом книг обійшла роман Жадана "Інтернат", оскільки той не висувався на Національну премію (а сам Жадан є членом Комітету — так вічно молоді класики присуджують нагороди вічно молодим класикам!).

По-третє, у положеннях Премії чітко зазначено, окрім цитованого пасажу про духовність, також і формальні вимоги: "Національна премія не присуджується за наукові твори, монографії, підручники, посібники, альбоми-каталоги та вибрані твори, написані протягом усієї творчої діяльності".

Але тут, як бачимо, члени Комітету демонструють гнучкість. Зрештою, на те ж вони й шановані експерти, щоб обґрунтовувати доцільність та легітимність свого вибору. По суті, він таким і є: нікому й на гадку не спадає перевіряти документи і оскаржувати результат. Тепер варто ще й підняти престиж Національної премії: вона має впливати на продажі, а також приваблювати занадто принципових / боязких / гордих номінантів. Тобто від підсумку творчої діяльності знову стати нагородою за книжкову подію року. Ну або потрібно ще раз переглянути статут нагороди — щоб все було аж зовсім по-чесному.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції