Чи має український "Рівень чорного" шанс на "Оскар"

Щоб оцінити шанси українського фільму на "Оскар", треба відповісти на запитання – чи може він замінити одного зі своїх конкурентів.

Український Оскарівський комітет на своєму засіданні висунув документально-ігрову драму Валентина Васяновича "Рівень чорного" на премію "Оскар" у категорії "Найкращий іншомовний фільм".

За стрічку віддала свої голоси переважна частина членів Комітету – дев'ять осіб. Чотири голоси отримав фільм Марини Степанської "Стрімголов" (ще два бали фільму було присвоєно за його міжнародну присутність – прем'єру у конкурсній програмі 52-го МКФ у Карлових Варах і рецензію у профільному світовому кіноіндустріальному виданні "Variety", яке читають представники американської кіноіндустрії). Один голос отримала історична драма Ахтема Сеітаблаєва "Чужа молитва".

Звичайно, у стоїчній традиції українців заведено "без надії сподіватися" – і випадок із висуванням фільму на премію "Оскар" (у змаганні із найкращими фільмами із сотні інших країн світу) – не виняток. Але коротка відповідь на запитання "Чи має стрічка Валентина Васяновича реальні шанси поборотися за "Оскар"?", все ж таки – "Ні".

За великим рахунком, таких шансів був позбавлений цього року кожен український фільм, який за формальними ознаками міг бути висунутий на премію Американської кіноакадемії (тобто був створений переважно українськими кінематографістами, не англійською мовою і випущений у вітчизняний кінопрокат у відповідні "кваліфікаційні" строки – від 1 жовтня 2016-го до 31 вересня 2017 року).

Варто зазначити, що така оцінка змагальних перспектив стрічки не пов'язана із мистецькими якостями "Рівня чорного", який, на мою думку, є одним із найкращих – і одним із найбільш усвідомлених – фільмів часів української незалежності.

Власне, цього року Український Оскарівський комітет зіткнувся із ситуацією унікальною (поки що) для вітчизняного кінематографа, коли, обираючи висуванця на "Оскар", мав обирати між дуже добрим і кращим. Зрештою, у непересічних мистецьких якостях фільму Васяновича кожен може переконатися на власні очі, адже нині стрічка йде українським кінопрокатом – нехай і не особливо гучно.

Зовнішньо дуже стриманий, виробнично "бідний" і одночасно внутрішньо насичений фільм оповідає про фотографа, котрий напередодні 50-річчя втрачає все, що для нього є близьким, але знаходить спосіб рухатися далі своїм життям.

Історія, яку Валентин Васянович створював без сценарію, на основі життєвих вражень, вихоплених завдяки документальному спогляданню за фотографом Костянтином Мохначем, у підсумку отримала жорстку й максимально логічну сюжетну конструкцію, втілену у 35 епізодів, кожен з яких було знято одним планом, що розкривають різні аспекти життя героя фільму: настільки прозоро, що слова для прояснення подій не потрібні.  А тому стрічка – без слів.

Накладені формальні обмеження не зменшують своєрідної емоційності "Рівня чорного", який у кожній зі сцен знаходить влучні документально-життєві та художні знахідки для виявлення  долі героя. При тому прийоми, які Васянович обрав для втілення історії, не панують догматично власне над творчістю, у випадку необхідності він відходить від них. Таким кроком убік є вивільнення фіналу, коли легкий порух камери відкриває у кадрі трохи неба, посилюючи зароджувану надію. Вихід із депресивного "чорного" на "світло", ствердження віри у майбутнє, яке видихає стрічка, – це теж важливо.

"Рівень чорного" є унікальним прикладом майже недосяжного в кінематографі, що є колективною творчістю, індивідуального авторського висловлювання, коли намір митця і отриманий результат – майже ідентичні. Це непересічна якість – наслідок рішучої самостійності та професіоналізму Васяновича, який був режисером, автором сценарію, оператором-постановником, монтажером і продюсером фільму, а також виконував низку інших виробничо-технічних завдань, інвестувавши у творення "Рівня чорного" всього себе.

До безумовних чеснот стрічки належить те, що фільм є універсальною екзистенціальною історією, значною мірою позачасною, позбавленою наносного, яка не потребує адаптації та перекладу – є зрозумілою усім. Згадувана виробнича бідність також вигідно відрізняє його, адже є виправданим свідомим мистецьким рішенням – кроком радикально художнім, у той час як більшість широких українських фільмів, на жаль, виглядають бідно попри власну волю, як непрезентабельні епізоди пересічних американських телевізійних серіалів – в силу накладених на них іззовні фінансово-економічних обмежень.

Звичайно, Васяновичу можна закинути використання формального прийому, явленого Мирославом Слабошпицьким у "Племені": одна сцена – один складно поставлений кадр, відсутність вимовленого слова. Але це буде закидом лише частково, адже Васянович – продюсер і оператор-постановник "Племені", який багато що зробив для того, щоб реалізувати складні, задумані Слабошпицьким сцени (і цей факт можна використати в "оскарівській" промоції номінованої стрічки, "Плем'я" бо в США знають). До того ж, на відміну від "Племені", мовчання "Рівня чорного" є навіть більш радикальним, адже його не обумовлено героями, що спілкуються мовою жестів, і не підкріплено шоковим ефектом гострих сцен.

Звичайно, перелічені чесноти "бідної" стрічки можуть перетворитися і на її недоліки – "Рівень чорного" потребує зусиль глядача, його готовності увійти у презентований художній простір, вхопити його внутрішній ритм. Інакше – катастрофа. Лаконізм тут межує з монотонністю, загальнолюдський характер історії – із банальністю, а безперервно повторюваний прийом організації сцен цілком здатний викликати нудьгу і відчуття "втраченого часу".

В українському кінопросторі "Рівень чорного" існує ніби в "паралельній" реальності, самобутньо виявляючи себе. Для України і мистецького поступу національного кіно ця стрічка має надзвичайну вагу, демонструючи безмежну внутрішню творчу свободу, яка насичується численними об'єктивними обмеженнями, в яких існує наш кінематограф. Професійні ж американські кінематографісти, що від початку оперують в іншій системі координат і мають більші можливості, навряд повною мірою оцінять те, наскільки яскраво і глибоко автор відкриває художню сутність завдяки використанню аскетичних виробничих засобів.

На ринкових заходах МКФ у Торонто незабаром має бути представлений український кінематограф. Зокрема, відбудеться там і ринковий показ "Рівня чорного". Можливо що за його підсумками фільм приверне до себе увагу американського дистриб'ютора, який придбає права на кінопрокат стрічки у Північній Америці та візьметься активно організовувати її просування – зокрема на нагороду Американської кіноакадемії.

Відсутність широкого американського представництва українського фільму, його інформаційного і кінотеатрального супроводу професійними гравцями американського кіноринку, є головною перешкодою на шляху української стрічки до номінації на "Оскар". Адже саме по собі висунення фільму від України не означає, що його побачать ті, хто здійснює попередній відбір, або що про нього будуть говорити: факт такого висунення поза Україною є хіба що приводом для короткої новини, але не більше (поруч із новиною про висунення кіноробіт із Грузії, Хорватії, Латвії тощо).

Днями в американських профільних виданнях почали з'являтися перші огляди "перегонів" у оскарівській номінації "Найкращий іншомовний фільм". Орієнтуються тут аналітики на нагороди провідних кінофестивалів – Канн, Берліна, Венеції, участь висунутих стрічок у кінофестивалях північноамериканських (приміром, у Торонто), наявність у них американського кінопрокату.

Зокрема, вже підтверджено, що в американських кінотеатрах вийдуть "Квадрат" Рубена Естлунда (Швеція, "Золота пальмова гілка" Каннського МКФ), "На межі" Фатіха Акіна (Німеччина, нагорода найкращій актрисі Каннського МКФ Дайан Крюгер), "Хеппі-енд" Міхаеля Ханеке (Австрія, режисер вже на "Оскарі" перемагав), "Тельма" Йоакіма Трієра (Норвегія, фільм буде представлено на МКФ у Торонто).

Крім того, нещодавно Угорщина висунула на "Оскар" стрічку "Про тіло та душу" Ілдіко Еньєді, що отримала "Золотого ведмедя" Берлінського МКФ, Південна Корея – історичну драму "Таксист", яку на батьківщині фільму подивилися 10 мільйонів глядачів (за населення 50 мільйонів), незабаром свої номінації оголосять Франція, Іспанія...

Для того, щоб оцінити шанси українського фільму на "Оскар", треба дати чесну відповідь на запитання, замість якої із названих стрічок може бути представлений в номінації вітчизняний "Рівень чорного", про який члени Американської кіноакадемії з об'єктивних причин у найближчі місяці знатимуть – і чутимуть – небагато.

Таких, на жаль, немає.

Але ця невтішна відповідь не применшує безумовних мистецьких чеснот української стрічки. 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: