"Сторожова застава": великий малий успіх

Найдорожча наразі українська стрічка має свої недоліки, але їх повністю і беззаперечно компенсують її переваги.

Писати про український кінематограф — справа нелегка і невдячна. З одного боку, критикувати фільми, зняті майже на самому щирому ентузіазмі, — якось неспортивно. З іншого, хвалити не дуже вдалі фільми, бо вони мають напис "made in Ukraine" — непрофесійно і нечесно стосовно тих, хто зараз читає цю рецензію. Тому будемо намагатися бути дорослими і дамо чесну оцінку.

За меч з магією вітчизняний кінематограф до сьогодні не брався. Чому? По-перше, фентезі дорого робити. Усі ці неймовірні чарівні істоти, фаєрболи та інший D&D антураж вимагає або графона, або скрупульозної роботи над практичними модельками. Обидва варіанти вимагають грошей, яких у нас традиційно немає.

"Сторожова застава" стала першим українським фентезі. Це також поки що найдорожчий вітчизняний проект — 40 мільйонів гривень бюджету. Майже половину з яких на дебют Юрія Ковальова підкинуло Держкіно, і, здається, не вряди-годи не викинуло їх на звалище політичної доцільності.

Стрічка приємно мене здивувала. Ніде правди діти, до перегляду в мене були побоювання, що наше перше фентезі може піти стежкою жахливих російських романів з героями-Мері Сью та ЗАРУСЬМАТУШКУНАШОТВЄТ ("Марвел", Голівуду, Болівуду, підкресліть обране).

На щастя, "Застава" у першу чергу розповідає історію, і наш головний герой — хоч і кліше, але з людським обличчям, а не менеджер середньої ланки, який, потрапивши в іншу епоху, раптово стає суперменом та Ілоном Маском в одній скромній особі. 

Звичайний хлопець Вітько (Даниїл Каменський) їде в Карпати дивитися сонячне затемнення. Рух світил триґерить часовий портал у минуле, і нашого героя у найвідповідальніший момент засмоктує на тисячу років назад просто в епіцентр конфлікту між половцями і заставою Римів, яка охороняє від кочівників решту Русі. Там на хлопця чекають пригоди, дружба, зустріч із легендарними трьома богатирями, любов, магія і усілякі інші ніштяки. Але не все так просто — аби перемогти поганців та повернутися додому, Вітько мусить спершу перебороти свій найбільший страх — страх висоти, який, щоправда, проявляється тільки тоді, коли потрібно по сюжету, а до того він спокійнісінько собі лазить по Карпатських скелях.

Виконавець головної ролі Данило Каменський в "Чужій молитві" уже довів, що вміє грати краще за багатьох дорослих українських акторів. Він додає душевності та життя своєму дуже стандартному і шаблонному герою, який з будь-яким менш талановитим актором був би просто набором кліше. Але справжня зірка фільму — не головний герой, а комік реліф — Олешко Don`t Call Me Alyosha Попович. На диво, "Сторожова застава" — напевне, краща, українська комедія за останні пару років.

Фільм вийшов страшенно веселий, і я кажу це не в тому плані, що все настільки погано, що аж весело. Ні, я маю на увазі в плані насправді смішних ґеґів, більшість з яких забезпечує Олешко. Це вам не шляхетний лицар з вічно похмурим обличчям, а щось типу Енді Дваєра з "Парків і зон відпочинку" в фентезійних декораціях — не сильно тямущий manchild з золотим серцем. Його персонаж зміг порадувати навіть таку зануду, як я, незважаючи на те, що у деяких моментах сценаристи, аж занадто намагаючись повеселити аудиторію, роблять з нього середньовічного гопника.

Ще у фільмі є Ілля Муромець і Добриня Микитович, зіграні Олегом Волощенком і Олександром Комаровим, та я досі гадки не маю, хто з цих двох кого грав. Не зрозумійте неправильно, річ не в перформансі. Обидва актори знають свою справу. Просто на тлі Олешка два інших богатирі зливаються в один архетип суворого дядьки у дуже слов'янських рисах.

Місцеві погані хлопці — сферичні лиходії у вакуумі. Дует хана Андака і шамана увесь фільм будує лиховісні плани захоплення світу, на заваді яким стоїть наше відважне село з населенням чоловік у тридцять. Seriously, guys?

Фільм вийшов страшенно веселий, і я кажу це не в тому плані, що все настільки погано, що аж весело. Ні, я маю на увазі в плані насправді смішних ґеґів, більшість з яких забезпечує Олешко

Творці стрічки прийняли дуже правильне рішення взяти на ролі обох акторів з Казахстану — Єржан Нуримбет і Єрболат Тогузаков виглядають круто, а не комічно, якби на їх місці були просто загримовані наші. 

Варто зауважити, що половці у "Сторожовій заставі" з реальним плем’ям мають мало що спільного і виконують функцію типових для жанру орд зла, від яких герої мусять рятувати світ. Зате у них дуже класний дизайн. Моя пошана костюмерам, художникам, і, особливо, гримерам. Коли побачите Тугарина, то зрозумієте, про що я.

Найменш цікавими, на жаль, є жіночі персонажі, яких у фільмі троє —  Оленка (Єва Кошева), Росанка (Станислава Красовська), Меланка (Наталя Сумська).  Сильні жінки у фентезі та фантастиці зараз на піку трендів, але у "Сторожовій заставі" вони виконують три функції — служити любовним інтересом, бути викраденою лиходіями і накривати на стіл. Звісно, можна сказати, що, мовляв, тисячу років тому усіляких strong and independent жінок на Русі не водилося. Але, знаєте, чого там ще не було? Магії, водяників та кам’яних монстрів. Дівчатка теж люблять фентезі. Дайте нам своїх богатирок...богатиринь...богатирес? Коротше, ви зрозуміли, про що я.

"Сторожова застава" — надзвичайно амбіційний проект. У фільмі був задіяний повністю створений за допомогою комп’ютерної графіки персонаж — кам’яний голем. Історія використання графона в українському кіно — це коротка, сумна і повчальна притча про те, як запити не збіглись із бюджетом. На щастя, "Сторожової застави" це не стосується. Хоча кам’яний монстр тут не є найважливішою частиною історії, — виріж його і мало що зміниться, — але його потрібно було вставити тільки щоб показати, що можемо, як захочемо і як гроші будуть.

Авжеж, наш голем не дотягує до рівня Голівуду, чи навіть "Нетфлікса", але він все одно виглядає досить пристойно. Як на бюджет в аж півтора мільйона доларів, то навіть класно! А якщо ще й заплющити очі й уявити песиголовця з вітчизняного горрору "Синевир", то голем здасться просто клятим Голлумом з "Володаря перснів". До речі, про нього.

Не обійшлось без запозичень у класиків. Пам’ятаєте ту сцену з "Братства персня", у якій Арвен везе Фродо на коні, доки за ними женуться назґули? Вона перетинає річку і кличе собі на поміч стихію, яка розбирається з лиходіями? Режисер "Сторожової застави" теж її пам’ятає. Водойми — слабкість усіх одягнених у чорне приспішників Головних Поганців, тому богатирю Олешку вдається  урятувати нашого героя від злісних половців, закосплеївши Арвен (ну, або Глорфінделя, якщо ви — книжний пурист) завдяки магічній істоті з місцевої річки.

Наш голем не дотягує до рівня Голівуду, чи навіть "Нетфлікса", але він все одно виглядає досить пристойно. Як на бюджет в аж півтора мільйона доларів, то навіть класно!

"Сторожова застава" має кілька дрібних технічних недоліків. Наприклад, звук у деяких сценах перпендикулярний до картинки. Та найбільша проблема, як завжди з нашим кіно, — у самій історії. Фільм намагається вмістити у свій хронометраж забагато сюжетних ліній і персонажів, від чого сценарій аж тріщить по швах. Сонячне затемнення очевидно повідкривало купу порталів по усій Русі, а не тільки той один в минуле, ефект якого, до слова, нагадав мені заставку класичних сезонів "Доктора Хто" з Томом Бейкером.

Це дозволяє нашим героям завжди встигати у потрібне місце у потрібну хвилину, часто всупереч будь-якій логіці сюжету. Половці, наче противники в комп’ютерній грі, спавняться перед бравими богатирями прямо з повітря. Хоча, можливо, це все завдяки магії половецького шамана. Коротше кажучи, фільм тільки виграв би, якби з нього викинути кілька підсюжетів.

Однак водночас "Сторожова застава" має кілька переваг, які переважують численні недоліки. Ну, крім того, що воно — наше, і тому його годиться підтримати копійкою з солідарності та патріотизму.

Джерело: Flashforward Magazine 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Наступна публікація