"Абатство Даунтон" — повернення у казку

"Абатство Даунтон" — повернення у казку

Фото: ТСН.ua

Цей фільм знову відчиняє свої двері у розкішному ностальгійному кінопродовженні, яке потішить усіх прихильників історичних мелодрам.

Англія, 1927 рік. З часів фінальної серії останнього сезону однойменного шоу в маєтку Абатство Даунтон панує мир і злагода, аж доки звичайний порядок не порушує раптовий лист з королівською печаткою. В Абатство Даунтон їдуть поважні гості — король і королева Великої Британії. Доки маєток хаотично готується до королівського візиту, і нагорі й знизу господарі та слуги стикаються з особистими драмами і шукають своє місце у новому світі, де блиск минулої епохи стає дедалі менш практичним. 

Кіноверсія "Абатства Даунтон" нарешті дійшла до вітчизняних кінотеатрів за два місяці після того, як стрічка вже дебютувала у решті світу, та ще й з неабияким успіхом. Геть незвично для цього року, коли, здавалося б, аудиторія більше зацікавлена у гучних блокбастерах та похмурих супергеройських епіках на кшталт "Месників: Фінал", "Джокера", чи прийдешніх "Зоряних Війн". Однак каса в майже 200 мільйонів доларів для фільму вартістю у тринадцять показує, що глядачі не проти дві години дивитися на те, як хтось чистить антикварне срібло й обговорює тонкощі успадкування маєтків.

Звісно, секрет успіху кіноверсії — у її попередниці. До свого завершення після шести надзвичайно успішних сезонів у 2016 році, пишна костюмована драма головного аристократа британського телебачення Джуліана Феловза про життя шляхетної родини Кровлі та їхніх слуг у давньому англійському маєтку стала справжнім феноменом. Рейтинги цієї історичної мелодрами могли позмагатися з шоу на кшталт "Андервуда" чи "Гри Престолів" і це за невеликої кількості, непристойних слів та масштабних битв. 

"Абатство Даунтон" зачарувало мільйони глядачів у всьому світі своєю невимушеною картиною життя англійських аристократів і цікавими персонажами різних класів, які разом співіснують посеред усієї цієї розкоші.

Фото: kinoafisha.ua

Стрічка добре знає свою аудиторію і її смаки. Фанати серіалу отримають саме те, на що очікують і навіть трохи більше. Дотримуючись золотого правила "не ламай, що не зламано", "Абатство" навіть не намагається змінити свою формулу для великого екрана. Це та сама казка про життя британської аристократії. З тими самими акторами і тими самими проблемами першого світу. Через це фільм загалом нагадує скоріше двогодинний епізод серіалу, який подекуди здається трохи затягнутим, а подекуди намагається вмістити в себе конфлікти, які в серіалі зайняли б пів сезону.

Утім, усупереч певним недолікам, усе працює, наче успадкований від троюрідного кузена годинник. Перехід з телебачення для "Абатства" пройшов легко. Оригінальний серіал завжди мав більш "кіношний" вигляд у порівнянні з більшістю типових телевізійних мелодрам завдяки просторим кадрам з видами замку та незвично вигадливій для телебачення операторській роботі. Сам маєток ще ніколи не мав такого грандіозного вигляду, як на великому екрані. Кожна срібна ложечка в кадрі складає теплу й затишну картинку, у якій хочеться залишитися. 

Фото: kinoafisha.ua

Щодо сюжету, що ж, — оригінальний серіал ніколи не мав захмарних ставок. Його принада була в іншому і фільм теж не ставить питань життя і смерті. Кінця світу не настане, якщо королю і королеві здасться не допрасованою постільна білизна, та всі персонажі так переживають через їхній візит, що важко не пройнятися їхнім ентузіазмом.

На тлі приготувань до високих гостей слуги на нижніх поверхах намагаються захистити честь Абатства перед своїми колегами з королівської свити, які виявляються снобами навіть за місцевими мірками. Їхнє змагання призводить до незграбних і дуже дотепних ситуацій, особливо, коли вони випадково переносять конфлікт на верхні поверхи.

Дещо серйознішою є лінія колишнього лакея, а вже дворецького Томаса (Роберт Джеймс-Колльєр). Тоді як всі персонажі знайшли собі когось під кінець серіалу ще два роки тому, він все ще намагається знайти щастя в упередженій Британії 20-х років.

Фото: kinoafisha.ua

Та не лише він стикається зі своїм місцем у суспільстві. Нагорі старша донька, леді Мері (Мішель Докері), ставить під сумнів свій привілейований спосіб життя у новому світі, який швидко змінюється, а чоловік її сестри, Том (Аллен Ліч), ірландський соціаліст, намагається примирити свої політичні погляди зі своєю консервативною родиною.

Однак усі прихильники серіалу знають, хто тут справжня зірка. Пані Меггі Сміт в ролі Леді Вайолет, такого собі Тіріона Ланістера "Абатства", лише у капелюшку з фіалками, продовжує затьмарювати собою усіх і в кіноадаптації. Вона сипле кмітливими цитатами, яких вистачило б на цілий сезон. Тільки цього разу в неї з’являється гідна противниця. Леді Вайолет знадобиться увесь її гострий розум, щоб перемогти далеку родичку, яку грає ще одна корифейка британського кіно і театру Імельда Стаунтон, найбільше знайома українським глядачам як Долорес Амбридж з "Гаррі Поттера".

"Абатство Даунтон" — це ідеальний фільм для того, щоб зводити маму в кіно перед святами. Там немає шекспірівських конфліктів. Доля світу не висить на волосині й ніхто не погрожує знищити половину Всесвіту. Лише чистий затишний ескапізм, майстерно знятий, зіграний і написаний.

"Абатство Даунтон" — це наче улюблена тепла ковдра, гаряча чашечка чаю і додаткові дві години сну на вихідних. І хоча прихильники оригінального серіалу безперечно отримають від перегляду набагато більше задоволення, "Абатство Даунтон" має що запропонувати і новому глядачеві, особливо тому, хто втомився від гучних попкорнових блокбастерів. 

Повʼязані теми:

Наступна публікація