Це проста, але водночас щемлива розповідь про людей, які одержимі своєю справою рівно настільки, наскільки треба аби стати легендою.
Байопік у формі напівспортивної драми, на диво позбавлений зайвого патріотичного пафосу — навіть більше, історичні неточності, які додані в розповідь для більшого ефекту, не спотворюють достовірності цієї історії. Історії дружби та відданості своїй справі.
1966 рік. Концерн "Форд" завалює Сполучені штати автомобілями, утім, продажі невпинно падають — покоління бебі-бумерів вже не хоче нудної та неповороткої класики — популярності набувають "поні-кари" (стилізовані під спортивні авто) від "Шевроле" та "Дженерал Моторс". Одному з топменеджерів, Лі Яккоці, приходить ідея — розробити спорткар та взяти участь у перегонах "Ле-Ман-24". Після того, як спроба піти найлегшим шляхом — купити концерн "Фераррі", який на той момент був на межі банкрутства — закінчилась провалом, у "Форді вирішують будувати власний автомобіль для перегонів.
Для цього запрошують колись зіркового гонця, а тепер відомого конструктора Керола Шелбі (Метт Деймон), який запрошує до своєї команди віртуозного, проте надмірно запального гонця Кена Майлза (Крістиан Бейл). Разом зі своєю командою вони починають працювати над спорткаром. Завдання — перемогти "Феррарі" на "Ле-Ман-24". Утім, далі виявляється, що боротись доведеться не лише з італійцями, а і з менеджерами-інтриганами всередині компанії.
Загалом історія протистояння "Форд" та "Фераррі" аж ніяк не демонструє американський концерн у позитивному світлі. Від початку сама ідея розробити спорткар була спробою Генрі Форда ІІ (показаного у фільмі доволі самозакоханим та далеким від перегонів капіталістом) помститись Енцо Фераррі, і закінчуючи постійними спробами спортивного директора Лео Біба (якого яскраво зіграв Джош Лукас) вставити палки в колеса своїм же колегам Шелбі і Майлзу.
Історія протистояння "Форд" та "Фераррі" аж ніяк не демонструє американський концерн у позитивному світлі
Натомість антагоністи — компанія "Фераррі" — мають вигляд згуртованої команди зі справжніми цінностями. Чого вартує лише епізод, коли через кілька годин після початку перегон на "Ле-Мані" Генрі Форд ІІ покидає пелотон на гелікоптері з дівчиною — аби повечеряти де-інде, в той час як Енцо Фераррі лишається на балконі трибуни. "Ви бачили, директор автокомпанії пересувається… на гелікоптері" — відвішує він жарт в бік супротивника під сміх присутніх — і стає зрозуміло, яка з двох компаній справді живе перегонами.
Утім, дует головних героїв також живе перегонами. Шелбі відбивається від інтриг топменеджмента компанії, Майлз майже без відпочинку тестує спорткар "GT-40". Усі інші сюжетні лінії — сім’я Кена, проблеми зі здоров’ям Керола — надто побічні, не мають майже жодного значення, адже "у житті кожного чоловіка настає момент, коли з’являється щось, важливіше за його життя".
Причому розповідь позбавлена зайвого пафосу — навіть кульмінаційні моменти стримані та лаконічні та тримаються на грі акторів — здебільшого, саме Крістіана Бейла, який "зробив" Кена Майлза емоційним та навіть одержимим — хоча насправді легендарний гонець був доволі врівноваженою людиною, як на трасі, так і поза нею.
Взагалі в Мережі можна знайти багато списків неточностей та відвертих невідповідностей стрічки реальній історії — проте загальної канви вони не порушують. Деякі інші епізоди, навпаки, прописані максимально достовірно — як от сцена відмови Енцо Фераррі топменеджеру "Форда" ("вертайтесь на свій огидний завод, де роблять ваші огидні машини"), або тестування аеродинаміки автомобіля Майлзом і Шелбі шляхом приклеювання вовняної пряжі до корпусу спорткара.
"Аутсайдери" — це проста, але водночас щемлива розповідь про людей, які одержимі своєю справою рівно настільки, наскільки треба аби стати легендою у своїй сфері — Кен Майлз вважається одним з найкращих пілотів в історії автоспорту, а модифікації "Форда Мустанг" авторства фірми Керрола Шелбі перекуповуються автоколекціонерами за шалені гроші. Це історія про двох друзів, яким пощастило займатись справою своє мрії.