"Час відплати" — несправжній детектив

"Час відплати" — несправжній детектив

Фото: ТСН.ua

Від фільму не чекаєш несподіваного фіналу, і вже після перших півгодини можна передбачити, як все закінчиться.

Поліцейський з великим досвідом, розлучений, часто випиває, має погані стосунки зі своїми дітьми, втратив напарника під час служби і хоче помсти — впізнали фільм? Правильно, один з цілої купи прохідних кримінальних трилерів, детективів і бойовиків, які і до сьогодні штампуються на конвеєрах кіностудій.

Тому, щоб фільм виділився на фоні такої одноманітності, режисери починають шукати способи максимально зацікавити глядача: набирають хороших акторів; детально прописують сюжет і персонажів; роблять непередбачувані твісти; працюють над візуальною частиною і якісним монтажем.

Карін Кусама, режисер фільму "Час відплати", зробила ставку на акторів. Але як би круто не грала Ніколь Кідман, і як би сильно її не хвалили критики, фільм все одно залишається прохідним та невиразним.

З перших кадрів нам показують головну героїню — Ерін Белл. Розтріпане волосся, синці під очима і очевидні проблеми з алкоголем. Майже 20 років тому Ерін, з ще одним агентом ФБР вливаються в лос-анджелеську банду, з метою накрити їх ватажка — Сайласа.

Задум провалився, а наслідки досі гризуть совість нашої героїні. Зараз вона розлучена і має 16-річну доньку, яка наче за методичкою для лінивих сценаристів прописана — тусується у барах, зустрічається з крутим хлопцем, періодично тікає з дому і у всьому звинувачує свою матір. А від молодої, доглянутої і веселої агентки ФБР залишились хіба спогади, які нам інколи показують у флешбеках.

Розпочинає фільм одна із кількох справді хороших сцен. Заледве переставляючи ноги, вона приходить на місце злочину, де її колеги криміналісти вивчають труп чоловіка. Обличчя не видно, але на потилиці невідомого красується знайоме для Ерін татуювання. Поруч лежать мічені фарбою купюри.

І після того, як нас встигли заінтригувати насправді хорошим вступом в дусі "Справжнього детектива", стартує марафон повільних, затягнутих та нудних сцен. Сценаристи знову відкривають свою методичку і починають вести сюжет максимально простим шляхом: спочатку треба знайти одного злого дядька, щоб вибити з нього інформацію про другого злого дядька, який знає де знайти третього злого дядька, який знає де знайти четвертого… І так хоч до нескінченності зациклити можна.

І після того, як нас встигли заінтригувати насправді хорошим вступом в дусі "Справжнього детектива", стартує марафон повільних, затягнутих та нудних сцен

У результаті ці поїздки від поганця до поганця затягуються майже на дві години екранного часу. Щоб трохи оживити фільм, пошуки головного боса перериваються то лінивим і коротким екшном, то спробами виправити жахливі стосунки з донькою, то флешбеками 20-річної давнини.

Біда в тому, що нічого з вищесказаного не допомагає нормально розкрити персонажів та їх мотивацію. Наприклад, Сайлас, ватажок банди, якого так хоче покарати Ерін Белл. Розкриттю цього персонажа присвятили рівно одну сцену. У ній він кидає револьвер члену своєї банди і змушує зіграти з самим собою в російську рулетку. Чому і навіщо? Мабуть, тому, що він поганець. В іншій сцені з'ясовується, чому саме наша героїня так люто ненавидить Сайласа, і мотив її виявляється також більш ніж тривіальний.

Ближче до кінця, фільм трохи оживає і як компенсацію за все, що було до того готує нам два приємні бонуси: сцена в лісі, де Белл несе на спині маленьку доньку — сильна, цілеспрямована і войовнича, та гра Кусами з композицією (у фіналі зав’язка сходиться з розв’язкою).

Від подібних фільмів ніхто не чекає несподіваного фіналу, і вже після перших півгодини можна "ввімкнути" Вангу і намагатися передбачити, як все закінчиться. Але "Час відплати дивує", причому найпростішим і тому раптовим чином, який змушує згадувати весь попередній сюжет.

Звичайно, це не виправдовує надто вже затягнутого початку і посередньої історії. Якби в головній ролі була не Кідман, а якась інша актриса, що вже знімалась в подібних образах, навряд хтось звернув би на фільм увагу.

Кусама весь фільм не забуває тиснути на почуття провини, яке досі не дає спокою Ерін Белл, натякаючи на те, що в подіях 17-річної давнини лежить причина того, чому персонаж Кідман із прекрасного копа перетворився в запущеного і побитого життям детектива. Але так і не доводить справу до кінця — її пояснення мотивів героїні залишаться поверхневими. Режисер волею-неволею створила персонажа, якому важко співпереживати просто тому, що на ділі драма Ерін Белл здається притягнутою за вуха.

Повʼязані теми:

Наступна публікація