Цей серіал може й не захопить критиків чи пересічних глядачів, але точно отримає свою невелику віддану аудиторію. 

Як на шоу, у якому є зомбі-кроториба, новий фентезійний неонуар "Карнівал Роу" від Amazon, сприймає себе занадто серйозно. Хоча при цьому не пропонує нічого оригінального, — пише Аліна Нікуліна в рецензії на Flashforward Magazine

CЮЖЕТ

Фея Віньєтт Стоунмосс (усі персонажі в цьому шоу мають чарівно дурнуваті фентезі імена), зіграна Карою Делевінь, тікає зі зруйнованого людською війною рідного континету в місто Бурґ — такий собі фентезі Лондон від Чарльза Дікенса. Казкові імігранти — феї, кентаври, фавни та кобольди — живуть у гетто під назвою "Карнівал Роу", працюють на важких роботах за копійки та щодня стикаються з презирливим ставлення з боку людей. Як казав Вілл Сміт у ще одному фентезі з невдалими алюзіями на расизм, fairy life don’t matter today.

У новому місті Віньєт зустрічає стару подругу. Від неї вона дізнається, що кохання усього її життя, солдат з Бурґу, з яким вони зустрілися на початку війни і який начебто на ній поліг, Файло (Орландо Блум) — живий і тепер працює детективом. Він якраз йде слідами жорстокого вбивці, що полює на мешканців Карнівал Роу. І це навіть не спойлер, їх зв’язок зрозумілий ще з постерів.

Проте це далеко не все. На випадок, якщо вам не сподобалися головні герої, у нас є з дюжину другорядних сюжетів. У найкращому з них брат і сестра (Тамзин Мерчант, і це ім’я акторки, а не героїні) із заможної сім’ї на межі банкртства стикаються з несподіваним сусідом у їхньому елітному районі. Цей підсюжет — ніби щось з романів Джейн Остен, тільки з фентезі-фільтром.

В іншому героїня Індіри Варми будує політичні схеми, які продумані ще гірше, ніж ті, що будувала її Елларія Сенд у "Грі Престолів". Третій сюжет — назрівання релігійного екстремізму у місті, що досить очікувано. А у четвертому колишній рінґмейстер маленького вуличного театру вимушений шукати роб... Коротше, ви зрозуміли до чого я хилю. Їх там трохи забагато. Хоча половина другорядних сюжетів набагато цікавіші та більш продумані за основний. 

Більшість сюжетних ліній нарешті з’єднується наприкінці серіалу у більший наратив, і це добре. Проте деяким з них краще мати хоч якусь причину для існування у другому сезоні, який шоу отримало ще до початку. 

ДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ

"Карнівал Роу" роками лежав у шухляді до того, як Amazon вирішив нарешті випустити його у форматі серіалу. Спочатку це мав бути фільм "Убивство на Карнівал Роу", який пізніше перекваліфікували в серіал з самим Ґільєрмо дель Торо у ролі режисера, спів-сценариста та продюсера. Однак, через розбіжності у графіку, дель Торо залишив проєкт.

Хоча проєкт як сценарій почався ще понад 10 років тому, важко не порівнювати його з одним маловідомим фентезі-серіалом від HBO, який нещодавно закінчився. Звісно, саме шоу більше нагадує неодоціненний "Penny Dreadful", похмуру вікторіанську драму, яка поєднувала окультизм з найвідомішими героями жахів XIX століття: Дракулою, Доктором Франкенштейном і його монстром, Доріана Ґрея та іншими.

Хоча проект як сценарій почався ще більше 10 років тому, важко не порівнювати його з одним маловідомим фентезі-серіалом від HBO, який нещодавно закінчився

Однак, з точки зору Amazon, це одна з кількох спроб компанії зайняти нішу. Найбільшою ставкою є, звісно, таємничий серіал за "Володарем перснів" з абсолютно божевільним бюджетом. Підстраховує його про всяк випадок адаптація "Колеса часу" Роберта Джордана, поки "Карнівал Роу" приманює публіку, яку важче вмовити на типову квазісередньовічне "Sword and Sorcery".

Серіал дійсно скидається на історію, яка починалася як коротший сценарій з набагато потужнішим сюжетним поворотом наприкінці. У його фінальній формі численні сюрпризи, розтягнуті на кілька епізодів та, як казав герой набагато кращого фентезі, розмазані ними, як масло на завеликому шматку хліба, перестають бути такими. А до того моменту епічного розкриття карт навіть найбільш неуважний глядач здатен скласти два та два докупи.

ПЕРСОНАЖІ

Кара Делевінь та Орландо Блум цілком правдоподібно грають на екрані розділених суспільством коханців, хоча й між ними немає якоїсь шаленої хімії. Віньєтт у виконанні Делевінь, якій, варто визнати, не надто щастило з попередніми проєктами, на диво поєднує щиру вразливість із бойовим характером. Тоді як Файло — це типовий герой кожної третьої відеоігри за останні років десять. Він — похмурий, трагічний протагоніст з кількаденною щетиною, який час від часу рятує простих людей від хуліганів. 

Насправді, якщо так подумати, з "Карнівал Роу" вийшла б непогана гра з відкритим світом. Серіал чудово та глибоко розбудовує фентезійний світ і оточення у дрібних деталях, подекуди непристойними обсягами експозиції. Можливо, персонажам там не вистачає глибини, та не світу навколо них: від похмурого, закритого Бурґу з його маленькими кімнатами і сірими димарями, до просторого зеленого Тірнаноку із приголомшливими краєвидами Чеських гір (там знімали серіал) — картинка дуже крута.

РАСИЗМ І СОЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР

Та головний персонаж тут — це фентезі дискримінація. Спроби зробити коментар на тему расизму та соціальної нерівності тут не такі недолугі, як у торішній "Яскравості". Принаймні, творці "Карнівал Роу" усвідомлюють, що упередження з’являються не з якихось раціональних приводів з минулого.

Автору оригінальної ідеї Тревісу Бічему допомагав Рене Ечеваррія, який працював на Star Trek: Deep Space Nine. Це одне з небагатьох шоу, яким такі метафори на расизм та класизм у вигаданому світі вдавалися насправді добре. Але навіть з такою підтримкою посилання "Карнівал Роу" у кращому випадку можна назвати дуже поверхневим. 

Шоу саме плутається у тому, чи існує у його світі, крім фентезі расизму, ще й старий-добрий звичайний расизм. Під кінець воно, здається, знаходить консенсус, що стандартний, OG расизм таки існував, але залишився у минулому, коли люди зрозуміли, що вони здатні відкинути свої відмінності та об’єднатися, щоб разом чмирити мігрантів з фей-королівств. 

До слова, такий підхід до фентезійного расизму здається дещо неправдоподібним. Після відкриття Америк ніхто не перестав бути расистами щодо чорношкірих людей тільки тому, що вони тепер разом могли ненавидіти корінні племена. 

Серіал сам спотикається об свою невизначенність. Рішення зробити бі-расову жінку голосом місцевих MAGA було б не таким лінивим і еджлордським, якби вона не видала промову про те, як її предки зазнали пригноблення через свій колір шкіри.

Усіх мігрантів з Ануну в Бурзі ненавидять однаково. Хоча в те, що до раси фотомоделей з крильцями ставилися б так само, як до раси кентаврів, щось не віриться. Не допомагає і те, що шоу, попри своє не надто тонке посилання, перш за все зосереджується на проблемах детектива Файло. Звісно, як потім виявляється, його життя не аж таке привілейоване, як може здатися на перший погляд, і не лише тому, що його повне ім’я — Райкрофт Філострейт (одна з багатьох відсилок на Шекспіра у серіалі). Проте обличчя Орландо Блума — це останнє, що спадає на думку, коли мова заходить про дискримінацію. А під кінець серіал вишенькою на торті видає до болю очевидні та ліниві візуальні відсилки на Голокост. 

І тут назріває питання: наскільки фентезі-шоу про фей від однієї з найбільших корпорацій у світі може взагалі нести в собі якийсь серйозний соціальний коментар? Відповідь вимагає окремого матеріалу, але саме шоу ніколи так і не усвідомлює абсурдності свого задуму. Протягом усіх 8 серій "Карнівал Роу" тримає серйозний вираз обличчя. І дуже дарма.

А Є ЩОСЬ ХОРОШЕ?

Так. "Карнівал Роу" не можна назвати цілковитим провалом. Як мінімум, це оригінальне шоу в жанрі, який особливо любить покладатися на книги та комікси. 

Фантастичні раси Ануну, кожна має свою власну культуру, хоча, коли дивишся шоу в оригіналі, "прив’язати" якийсь акцент до якогось місця чи раси не вийде. Всі говорять, як їм заманеться. Лише мешканці Бурґу більш-менш зійшлися на правильній англійській вимові. Кара Делевінь грає свою героїню із перебільшеним ірландським акцентом — ще один шар головної метафори шоу. Це не тільки відсилка на ірландський фольклор, яким автори явно надихалися, створюючи культуру фей, а й нагадування про дискримінацію ірландських мігрантів, яка тривала аж до середини ХХ століття.

Кожна деталь на задньому тлі виглядає об’ємно і "недешево": дизайн костюмів, складний мейкап з рогами, копитами і шерстю, дорогі декорації, не кажучи вже про досить незвичну для мейнстрімного проєкту естетику стімпанку. Подекуди це навіть трохи нагадує "Гаррі Поттера".

ТО ДИВИТИСЯ ЧИ НІ?

Я подивилася усі 8 епізодів за один день. Трешове фентезі — це моє улюблене guilty pleasure. За всіх недоліків, концепт "Карнівал Роу" настільки несхожий на усе інше, що відірвати очі від того, який безглуздий вигляд мають феї у польоті, чи від того параду абсурдних сюжетних поворотів, з яких складаються останні два епізоди сезону, дуже важко. Серіал може й не захопить критиків чи пересічних глядачів, та це шоу точно отримає свою невеличку віддану аудиторію. 

Оригінальний текст: Flashforward Magazine

Залиште свій коментар