"Кімната бажань": вульгарна спроба зліпити трилер

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Вже на половині стрічки сюжет читається на кілька ходів вперед, а розповідь, хоч і пришвидшується, проте не стає напруженішою.

Букет запозичень та референсів від колишнього кліпмейкера.

В український прокат вийшов трилер французького режисера Крістіана Волькмана. До цього стрічку представили широкій аудиторії на кількох кінофестивалях, зокрема в корейському Пучхоні, де вона отримала нагороду "Найкращий фільм". Беручи до уваги, наскільки самобутній південнокорейський кінематограф (і сильна традиція міцних психологічних драм), можна було б припустити, що "Кімната" заслужила цю нагороду. Утім, після перегляду важко уявити рівень інших учасників Пучхонського кінофестивалю.

Мам, ну цей будинок не розвалюється. Він лише потребує ремонту.

Синопсис стрічки глядачу не обіцяє нічого нового — молода пара (чию історію режисер розповісти глядачу навіть не намагається) переїжджає з Нью-Йорка до маєтку, що стоїть десь в глушині. Метт — художник-невдаха, Кейт — дорога перекладачка, маєток — занедбаний і загадковий. Старий електрик, якого подружжя викликає полагодити проводку, знаходить у підвалі дивну конструкцію з проводів та механізмів, а після цього прямим текстом заявляє подружжю — "̶Т̶і̶к̶а̶й̶т̶е̶ ̶з̶ ̶ц̶ь̶о̶г̶о̶ ̶м̶і̶с̶ц̶я̶ ̶я̶к̶о̶м̶о̶г̶а̶ ̶ш̶в̶и̶д̶ш̶е̶!̶" що колишніх власників — також сімейну пару — кілька десятиліть тому вбив невідомий чоловік, якого після того забрали до психіатричної лікарні.

Після цього інстинкт самозбереження змусив би будь-кого максимально швидко забратися із зловісного будинку — зважаючи ще й на те, що перший труп у фільмі з’являється вже на шостій хвилині фільму. І хоча це лише труп маленького папуги, головні герої лише ходять будинком, округлючи очі (найкраще це виходить у Ольги Куриленко), аж поки не знаходять загадкову кімнату.

Мейт у пошуках натхнення напивається і випадково відкриває особливість цього приміщення — усе, що забажаєш, миттєво матеріалізується — чи то гроші і діаманти, чи випивка або картина Ван Гога в оригіналі. Подружжя цю очевидну містику вважає дивною не більше хвилини, після чого пускається в кураж — кімната зі швидкістю 3Д-принтера завалює їх готівкою, коштовностями та алкоголем. 

Дитина  це не річ!

Ні, це така сама річ. Просто з плоті та кісток.

Лише через хвилин сорок фільму глядач дізнається головну проблему пари — окрім того, що Метт посередній художник, звісно — вони двічі намагались народити дитину, і двічі — невдало. Тепер Кейт вирішує піти шляхом меншого спротиву і просить дитину у кімнати. Чи варто говорити, що це рішення принесе парі лише проблеми та загрозу їхнім життям? Ситуацію загострює те, що усе, створене у кімнаті, існує лише в будинку — варто винести гроші чи картину назовні, вони миттєво перетворюються на попіл. Дитині перебувати на вулиці також небезпечно — а всередині будинку вона стає проблемою у стосунках між Меттом та Кейт.

Лише через хвилин сорок фільму глядач дізнається головну проблему пари — окрім того, що Метт посередній художник, звісно — вони двічі намагались народити дитину, і двічі — невдало

Якщо перші пів години фільму створюють хибне уявлення, що глядач має справу з переосмисленням притчі про Ріг достатку та людську жадібність, то після появи немовляти містика стрічки зникає, натомість на передній план виходять стосунки двох дорослих людей, між якими стає небажана та дивна дитина-голем — причому режисер не гребує запозиченнями з світової класики — наприклад, психоз голови сімейства з "Сяйва" Кубрика та зловісна "оменівська" поведінка десятирічного хлопчика.

Ближче до фінальної половини години запозичення стають просто очевидними — тут і ноланівські паралельні світи та простір-часи, циклічність однакових сцен в стилі "Трикутника" Крістофера Сміта, та відкритий фінал, який мав би зачепити глядача — проте ні шокує, не хвилює і навіть не викликає співпереживання за головних героїв. Мабуть, тому, що усі дійові особи фільму надзвичайно пласкі та поверхнево прописані — навіть психопат-вбивця з ментальної клініки швидше стильний, аніж відразливий.

У доробку Крістіана Волькмана — кілька коротких метрів та амбітна анімаційна стрічка "Ренесанс" — суміш неонуару та кібербанку, в якій знялись відомі актори, у зокрема Деніел Крейг та Джонатан Прайс. Також Волькман зняв кілька кліпів французькій співачці Zaz. Він прекрасний візуал — і те, що спецефекти у фільмі з не надто великим бюджетом мають доречний та органічний вигляд, можна вважати його заслугою. Утім, з сценарієм Волькман впорався на 3 з 10 — вже на половині стрічки сюжет читається на кілька ходів вперед, а розповідь, хоч і пришвидшується, проте не стає напруженішою, попри тривожну музику та перестрашені очі Ольги Куриленко.

"Кімната бажаннь" — доволі вульгарна спроба зліпити трилер із запозичень, у якій режисер сам не знає, в якому напрямі розвивати дію — розповідь кидається з містики в психологічний трилер, звідти — в наукову поп-фантастику, в жодному з жанрів по-серйозному не затримається і не затримує глядача. Лише пейзажі уявного лісу та портал у інший світ заворожують та нагадують про новелу Герберта Уелса "Двері в стіні" — ще один з багатьох референсів, якими зловживав Крістіан Волькман у своєму фільмі.

Залиште свій коментар

Вибір редакції