Крим, про який ми читаємо

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Одним із приводів російської експансії стало те, що історично та культурно півострів належить не Україні. Та невже?

Виповнилося п’ять років з часу анексії Криму. Одним із приводів російської експансії стало те, що історично та культурно півострів належить не Україні. Та невже?

Крім Пушкіна, Льва Толстого і Аксьонова, про Крим писав багато хто. Найвідомішим твором залишається, звісно ж, антична трагедія "Іфігенія в Тавриді". А в новочасній літературі — вірш лорда Альфреда Теннісона "Атака легкої бригади", де описано подвиг і трагічну загибель британських вояків під Балаклавою у середині ХІХ сторіччя.

Перекладено українською і кримськотатарською мовою книжку британської журналістки Лілі Хайд, у якій йдеться про повернення татарського народу на батьківщину після депортації — і також про спроби налагодити зв’язки з новим місцевим населенням, українцями та росіянами, які уже теж пустили коріння в цю землю.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА, "ІФІГЕНІЯ В ТАВРИДІ" (1898)

Леся, Крим, для блогів

Після давньогрецького драматурга Евріпіда до міфу про Іфігенію звертався багато хто — наприклад, Гете. І також — Леся Українка, яка у Криму точно бувала. Дія її драми відбувається у селищі Партеніт на південному березі півострова. Сонце, море, кипарисові гаї — навіть через багато років ми впізнаємо цей краєвид. Врятована божественною волею Іфігенія бере тут участь у священнодійствах і тужить за Елладою.

Її мали принести в жертву задля порятунку батьківщини, однак у вирішальну мить з вівтаря вона перенеслася у Тавриду (а на місці дівчини опинилася лань). Провінція гнітить Іфігенію, і вона вирішує вкоротити собі віку. Проте після роздумів відводить меч від своїх грудей, корячись долі. Бо якщо боги вирішили, що життя вона має прожити саме так і це потрібно її народу, то хіба має вона право на непокору?

ВАРВАРА ЧЕРЕДНИЧЕНКО, "ЄВПАТОРІЯ" (1930)

Пара, для блогів

На поромі, що прямує у Євпаторію, старий перекупник зустрічає свою давно втрачену доньку Оксану. Вона щойно вийшла заміж — але хто її чорноокий обранець, Саїд Ісаакович? Виявляється — караїм. Нащадки хозарів живуть у Криму давно, однак через закритість спільнота мало відома сусідам, навіть тим-таки українцям. Караїми зберегли правічні традиції і у вірі, і у родинних порядках. Чоловік тут всьому голова, а жінка має продовжувати рід. Освіченій Оксані складно це прийняти, однак треба перебути відпустку з новою родиною перед переїздом до Москви, де працює її новий чоловік.

Та й сам Саїд, попри вірність походженню, все ж людина нового часу. Намовлений матір’ю та тіткою, він краде ключик від скриньки, де Оксана зберігає свої щоденники — і, звісно ж, віднаходить скелет у шафі.

З жахом читає чоловік про попередні романи, щоразу полишених із батьком дітей, аборти своєї коханої, але поряд із тим знаходить рядки про захоплення культурою караїмів; він не може так просто прогнати цю жінку. Автор залишає фінал відкритим — Саїд бере час на роздуми, а Оксана, ще не знаючи про його шок, дивиться на море, думає про Лесю Українку, що тут теж бувала, якою захоплена… і мріє про нову хвилю життя.

ВІКТОР ДОМОНТОВИЧ, "ДІВЧИНА З ВЕДМЕДИКОМ" (1928)

Дівчина з ведмедиком, для блогів

Один із епізодів "української Лоліти" — роману В. Домонтовича — відбувається в Криму. У 1924 році, задовго до офіційного наказу про приєднання Криму до території республіки Україна, київська родина Тихменєвих їде на літо у селище поблизу Ялти, і до них приєднується друг сім’ї, репетитор та залицяльник однієї з доньок Іполит Михайлович. Господиня пансіону Марта Борисівна турбується про їхній добробут, татарин Мустафа носить виноград, і, звісно ж, "таки приємно випити пляшку червоного терпкого вина в гаряче соняшне кримське полуднє!..".

Татар тут повнісінько — і вони всіляко заробляють на розімлілих курортниках. Ті з читачів, хто пригадує кримський побут 1990-х-2000-х, знайде багато спільного з героєм В. Домонтовича — у нього теж не було кондиціонера, однак і відчуття радості від денної сієсти в холодку було таким же, як у наші дні.

РОМАН ІВАНИЧУК, "МАЛЬВИ" (1968)

Мальви, для блогів

Крим як простір неволі і торгівлі людьми з’являється в історичних романах Осипа Назарука й Павла Загребельного про Роксолану. У "Мальвах" це розгортається як метафора; недарма у наступних виданнях твір має змінену назву — "Яничари". На час видання роману, в ранні 1960-ті, від кримських татар у Криму була хіба що історія: цілий народ депортували у 1944 році одразу після повернення території радянською владою. Іваничук описує Каффу та Бахчисарай часів могутніх Гіреїв, династії, яка мала очолити турецьку імперію після смерті останнього з Османів.

Десь тут-таки, у Криму, має вижити разом з малою донькою Марія, вдова козацького полковника. Додому невільниці не можуть повернутися, навіть коли їм дарують волю. Та й куди повертатися — в розорений край, де костел не кращий за мечеть? Десь так само думає яничар Андрій-Алім, головне для якого — вижити і досягти успіху у визначених долею обставинах.

А для малої Соломії-Мальви Україна та степ — взагалі щось незрозуміле з материних фантазій; їй добре тут, у Криму, тут тепер її дім. Чи є сенс повертатися в Україну? Чи погодиться рушати з Марією її донька, яка щодня підростає й намагається скинути з себе тавро гяурки? Чи впізнає жінка своїх синів з-поміж яничарського війська? А яка доля чекає на наївного султана-маріонетку Ібрагіма, який випадково опинився на престолі — а що буде з кримськими лицарями-шаленцями? І чи справді померла Україна? Читач знає відповідь лише на останні питання, та й то з підручників історії; тим часом інтрига пригодницького твору справді захоплює.

ФОЗЗІ, "СОПРОВОЖДАЮЩИЕ ЛИЦА" (2015)

Фозі, для блогів

Ще одна книжка Фоззі про Крим. Написана у 2015 році — коли українська тема в історіях про Крим стало неуникною. Дія відбувається в 1990-ті, коли місцеві жителі постали перед потребою вибору нової ідентичності — однак переважно так і не переступили цей поріг: вони навіть не помітили зміни кордонів, гімну та грошових знаків. Тут усі вболівають за "Спартак".

Головний герой Ципа працює кореспондентом газети в містечку Євпаторія. Звісно ж, він не лише пише про гастролі цілителів, доблесть міліції і масові святкування, але й переживає неймовірні пригоди, з яких його витягає мужній капітан Орлов — сцени у стилі голлівудських бойовиків дуже ефектні.

Однак головне тут — не лише історії колишнього тренера з мотоболу, який спивається разом зі зникненням цього виду спорту з міста, "професора"-бариги з ринку чи Бели з Таганрога (впізнали привіт Лермонтову?), а формування особистості самого Ципи.

Кульмінацією стає матч "Спартак"-"Динамо" в Лізі Чемпіонів, радість іншого, київського стадіону, відчуття єдності Ципи з тими іншими людьми з материка. Українська мова — це не лише шкільний підручник, а й крик "Перемога", коли забивають гол. Бо дивно не знати українську, коли в тебе прізвище Ципердюк. Бо достатньо глянути на банкноти, щоб нарешті зрозуміти, в якій країні ти фактично живеш.

Залиште свій коментар

Вибір редакції