Ця стрічка здатна об'єднати глядачів найрізноманітніших політичних переконань, поглядів і їх — у почутті сум'яття.
Масштабні кінополотна, присвячені значним подіям вітчизняної історії, здатні наповнити бойовим запалом душі самих лагідних шанувальників українського кіно задовго до їх виходу на екрани, спровокувати зіткнення очікувань тих, хто прагне побачити реалістичне відтворення драм минулого, і тих, хто вимагає від кінематографістів слідування не історичній правді, а національній міфології.
Фільм Олексія Шапарєва є чи не першим з подібних творів, знайомство з яким здатне примирити глядачів найрізноманітніших політичних переконань (які, як відомо, зазвичай і визначають уявлення наших співгромадян про історію рідної країни) і поглядів на мету та завдання мистецтва, об'єднати їх — у почутті сум'яття.
Чи став бій під Крутами подвигом нових трьохсот спартанців, які врятували рідну землю, або ж їх жертва виявилася марною? Чи не було значення цього епізоду драматичної боротьби УНР за своє існування і зовсім перебільшене — або йому, навпаки, не віддали належне? Хто і навіщо відправив студентів та юнкерів на їхню позицію, чи є це рішення фатальною помилкою або трагічною необхідністю? Чому молоді бійці української армії відступили, як скористався супротивник їх відходом? Словом, що стало причиною подій біля станції Крути — і якими були їхні наслідки?
Екранна оповідь не дає чіткої відповіді на жодне з цих питань, та не схоже, щоб вони взагалі хвилювали творців фільму. Мабуть, навіть той присяжний знавець батальних карт, польових реляцій та мемуарів полководців минулих епох, що ненависний авторам історичних творів, під час перегляду втратить запал, не знаходячи виразної мішені для своєї ерудиції, оскільки всі його зусилля зведуться до спроб зрозуміти, що взагалі відбувається на екрані.
Не тільки сам бій під Крутами, а й усі інші сцени, повороти фабули та персонажі нагадують щось подібне до розрізнених карток з різних ігор, які випадково перетасували в одній колоді — їх зв'язок малозрозумілий, їх послідовність здається довільною. Рецензент, та й будь-який глядач, який спробує описати враження від картини, зіткнеться з необхідністю надати, якщо вже цього не зуміли зробити автори, видимість сюжету безформному хаосу епізодів, сплести разом сюжетні лінії, що розбігаються, виникають з нізвідки та зникають в нікуди, наділити логікою дії персонажів, а їх самих — подобою характерів.
Не тільки сам бій під Крутами, а й усі інші сцени, повороти фабули та персонажі нагадують щось подібне до розрізнених карток з різних ігор, які випадково перетасували в одній колоді
Намагаючись прояснити побачене в обговоренні, швидко переконуєшся у марності зусиль: товариші по перегляду не розуміють твоїх питань, та й ти сам не можеш відповісти їм, що означала така-то подія, до чого була така-то фраза, не розбираючи до ладу, про що тебе запитують, тому що героїв, яких твій співрозмовник вважав за французів, а ти — за німців, тому що не розчув репліки, яку розчули або додумали інші, тому що не впізнав героя, після першої ж його появи забувши, хто він такий — коротко кажучи, тому що кожен глядач вільний зібрати зі шматочків цього химерного кінопазла власну картинку, а що ж мали на увазі його творці, відомо тільки їм — якщо вони про це не забули в процесі знімання, — і Господу Богу.
Глядач "Крут 1918" уподібнюється досліднику стародавніх текстів, нанесених на напівзотлілі пергаменти і розбиті таблички — швидше реконструктору і співавтору, ніж читачеві і перекладачеві (як сказано в примітках до одного з рядків аккадського "Епосу про Гільгамеша": "Дослівно означає "Воплі, друже мій, зв'язали мої шийні жили" або "Подруги, друже мій, обіймали мої плечі"").
У хаотичній мішанині, що сприймається, як парадна демонстрація здібностей постановника "Київського торта" і "Правила бою" (не забудемо і сценариста Костянтина Коновалова, пам'ятного по "ТомуХтоПройшовКрізьВогонь"), все ж можна виділити дві сюжетні лінії: пов'язану власне з боєм та шпигунську. Шпигунський сегмент міг би стати не тільки прикметним для українського кіно досвідом політичного детектива, але і яскравим екскурсом в тривожні будні молодої української держави з її внутрішніми чварами та інтригами сусідів.
Однак автори гранично далекі від спроб подати скільки-небудь вірогідну картину подій, їх фантазію не обмежують навіть загальновідомі речі, починаючи з того, що німецька розвідка у фільмі діє на стороні більшовиків (в той час як саме Німеччина виступала головним військовим союзником УНР). У якості ж детектива аудиторія отримує розрізнений, фрагментарний, такий, що практично не піддається розумінню, ніби творці сприймали глядача як дешифрувальника з ворожої розвідки, набір таємних зустрічей, погонь та бійок (одна з яких сміховинно відтворює бойовий стиль з "Еквілібріума").
Наприклад, я готовий поручитися, що найуважніший глядач не зрозуміє з того, що відбувається, навіщо німецький агент Берг вбиває більшовика П'ятакова, а багато хто з тих, до кого я звертався з відповідним запитанням, не могли пригадати, що у фільмі взагалі згадувався якийсь П'ятаков. І тільки кіноман, що володіє даром провидця, здатний здогадатися, що загадковий Берг є вихідцем з курляндських німців та служив у військах Корнілова — якщо тільки цей кіноман не побував на прес-конференції, де про деталі біографії Берга розповів сценарист.
Шпигунські шматки абияк перемішані з лінією про Крути, настільки ж сумбурною і здатною викликати співпереживання тільки у найбільш чутливої частини аудиторії, у тих, чия уява в силах доповнити саму беззмістовну і плутану розповідь, вдихнути життя в змарнілий образ. Герої Крут, студенти та юнкери, постають безликою масовкою, в якій хиткі подоби індивідуальності часом виникають лише завдяки одній-двом деталям, щоб безнадійно злитися із загальною масою вже в наступній сцені. Глядач дізнається, що один з відважних юнаків добре володіє шаблею, що в іншого є подарований турботливим батьком шарф, а ще один є поляком, але вже через кілька хвилин не може відрізнити їх один від одного, поки хто-небудь знов не обмотає шию шарфом або не заговорить польською.
На перший погляд, у фільмі все ж є один повноцінний персонаж, червоноармійський командир Михайло Муравйов, але й йому виразність та цілісність надає виключно акторська харизма Віталія Салія, який зображує свого героя таким собі Мефістофелем, що набув подоби російського декадента.
Необхідно мати правдивий виконавський талант, щоб зробити таким, що запам'ятовується, образ людини, яка волею сценариста лише валяється у вагоні бронепоїзда у наркотичному дурмані або шмигляє по тому ж вагону, вигукуючи команди статистам у формі червоноармійців. Різноманітність у ці виконання Муравйова раз по раз номера вносять фантасмагоричні недолугі сцени, в яких цей інфернальний більшовик, судячи з усього, самостійно роззброює, бере в полон і б'є до напівсмерті дві дюжини бійців УНР.
Після завершення прес-показу на питання колеги, яка з присвячених цій добі стрічок знаходить більш теплий відгук у наших кінокритичних душах, "Крути 1918" або "Таємний щоденник Симона Петлюри", один з нас зауважив, що не схильний вибирати між двома купами сміття. Ця оцінка, що свідчить про похвальну прихильність естетичним ідеалам, здається мені все ж надмірно суворою для нашої долі скорботи.
Особисто я готовий зробити запропонований вибір, і роблю його на користь картини Олеся Янчука — фільму, який дозволяє глядачеві, немов відвідувачеві музею, побачити прекрасно збережені артефакти телетеатральної естетики 90-х, не кажучи вже про цілком зрозумілий сюжет та виконавський тріумф Євгена Нищука, що у ролі Винниченка у повною мірою реалізовував свій талант комедійного актора (епізоди з його участю у "Крутах" не викликали у аудиторії таких бурхливих вибухів веселощів).
Водночас, у "Крут" є свої переваги. Кінознавці майбутнього, описуючи одну з панівних тенденцій в українському кінематографі 2010-х, — створення до круглої дати та на злобу дня, костюмних спекуляцій на патріотичні теми, що дозволяли отримувати державне фінансування навіть людям, які неодноразово доводили свою профнепридатність, — найбільш показовим прикладом, попри все розмаїття альтернатив, безсумнівно, назвуть "Крути 1918".
Джерело: інформаційно-культурний портал Yabl