"Мої думки тихі": історія непростих стосунків мами і сина

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Невеликими мазками, скетчами, нанизаними на основну історію непростих стосунків мами і сина Антоніо Лукіч створив нове українське кіно.

"Мої думки тихі" — фільм, який розбурхав ледь не всю українську фейсбук-спільноту (ну окей, мою френд-стрічку так точно) довго не везли у Чернівці. Зрештою, коли вийшли десятки рецензій та поглиблених оглядів-розборів саундтреку, в муніципальному кінотеатрі поставили один сеанс на максимально незручний час — п’яту годину вечора, коли доводиться під час сеансу ще доробляти незакінчені справи, колупаючись у телефоні, пропускати жарти та скетчі фільму. А жарти, будемо відверті, шикарні.

Поки столична публіка захоплювалась фільмом, а стрічку ніяк не везли в провінційні кінотеатри, режисер Антоніо Лукіч збирав нагороди — як от спеціальну премію журі на кінофестивалі у Карлових Варах (срібний глобус, який довелось поставити в коридорі, як зізнається Лукіч), та ще кілька вітчизняних нагород. Напевне, головні нагороди ще попереду, але визнання фейсбучної публіки фільм вже отримав.

Центральні герої картини — звукорежисер Вадим, який взявся за контракт канадської фірми записати список звуків різноманітних звірів, та його мама (просто "мама"), в минулому — заробітчанка, а тепер таксистка на добитому "Гольфі". Вадим — інфантильний, боязкий фрилансер зростом понад два метри, фанат панк-музики (судячи з постерів в його кімнаті).

Мама Вадима — на перший погляд вольова, сильна та ще молода жінка, поруч з якою дорослий син навіть не наважується курити, а за матюк отримує по губах. Разом вони вирушають на Закарпаття. Вадим — записувати звуки, аби виконати контракт та "звалити" до Канади, мама — заважати синові розповідями про свого бойфренда-італійця, до якого вона їздила в гості нещодавно.

Мої думки тихі_1
kinoafisha.ua

Це дивне абсурдне роуд-муві спочатку дивує хорошим, якісним "не КВКвським" гумором. Потім виникає стійке відчуття, що у добрячій частині ситуацій глядач точно перебував (до того ж я цього літа побував на Закарпатті рівно в тих же місцях, де і головні герої). Доповнюється це фактурними, ледь не лінчевськими героями другого плану (пряме відсилання — готель "Твін Пікс" на безлюдному перевалі десь у горах).

Це дивне абсурдистське роуд-муві спочатку дивує хорошим, якісним "не КВН-нівським" гумором

За великим рахунком, фільм складається зі скетчів, які в одну розповідь, не дають їй розвалитись, склеює історія стосунків мами і сина. Далеко не прогресивні стосунки двадцятих років двадцятого століття, скажемо: мама постійно натякає на те, що "хотіла би внуків", що вона самотня і син — єдина її розрада, при цьому прямо цікавлячись, коли в нього був останній секс, б’є по губах за матюки та маніпулює сином на всю котушку. Син же реагує, як 15-річний підліток: ховається в капюшоні з навушниками, а коли вже несила терпіти, заявляє матері, що вона так і так лишиться сама.

— В тебе ж є подруги?

— Ні.

— А хто в тебе взагалі є?

Подорож-полювання "за звуками" на Закарпатті має такий вигляд, як зіткнення цивілізацій: на дивака з довгим волоссям та довгою палкою з "мочалкою" місцеві селяни реагують стримано: дивляться як на дурня та не підходять. Записуючи звуки, Вадим шукає головну здобич: рахівського крижня, рідкісного птаха, який мешкає високо в горах. Він настільки рідкісний, що ця подорож ближче до фіналу стає схожою одночасно на пошуки Антарктиди та Священного Граалю.

Забираючись все далі, Вадим знайомиться з все більш абсурдними персонажами. Знову ж таки, закарпатські контрабандисти та прикордонники зображені максимально фактурно, утім, без ужимок рівня КВК та обов’язкових жартів про недолугість та хабарництво.

Мої думки тихі_2
kinoafisha.ua

Отакими невеликими мазками, скетчами, нанизаними на основну історію непростих стосунків мами і сина Антоніо Лукіч створив нове українське кіно. "Нове" в тому сенсі, що режисер нічого не намагається копіювати, а створює власне. Як нова українська музика, яка за останні роки переживає нечуваний підйом.

До речі, щодо музики — у фільмі просто шикарний синті-поп саундтрек, виконавців з Німеччини, Японії та навіть Венесуели шукали по всьому саундклауду. А мелодію будильника — ту саму, через яку головний герой вилазив весь будинок, шукаючи дріт, аби вимкнути її — написав прототип цього головного героя, композитор та звукорежисер Дмитро Кравченко.

Залиште свій коментар

Вибір редакції