Цей фільм можна охарактеризувати одним словом — свято. Воно у візуалі, в костюмах, в музиці і в кожному танці.

Хвиля римейків від Disney триває і цього разу в руки сценаристів потрапила казка про Аладдіна. Режисером став Гай Річі, якого ми краще знаємо за хорошими кримінальними і детективними картинами, але не казками.

На додаток багато людей не зацінили анонс, що роль Джина виконує Вілл Сміт. Проте хочу розвіяти ваші побоювання — все непогано, навіть добре. Ну за винятком кількох моментів.

Нового вигадувати не стали і ура(!), фільм розповідає для багатьох вже знайому історію: бідний хлопчина Аладдін (Мена Массуд) знаходить чарівну лампу з Джином і загадує бажання стати принцом аби завоювати серце Жасмин (Наомі Скотт), дочки султана. Перешкоджає їм, відомий нам ще з мультфільмів лиходій — Джафар (Марван Кензарі).

Фільм умовно можна розідлити на три частини: перша — щось там про Аладдіна, друга — Джин, а третя — про принцесу Жасмин. Як бачите, впродовж стрічки увага зміщується на інших персонажів та інші події, від цього в неї з’являються серйозні проблеми з темпом та втрачається якась єдність розповіді. А виною цьому стали наші головні герої.

Перші півгодини нас з усіма знайомлять та вводять в курс справ. І це, напевно, найнудніша частина, яку просто треба пережити. Аладдін, Жасмин і Джафар — найслабша ланка фільму. Невиразна і нехаризматична трійка, яка хоч і намагається, все одно не може врятувати ситуацію. Між закоханими бува проскакує якась іскорка, співають вони теж непогано, тільки от цього замало для хорошого розкриття героїв.

Особливо головний антагоніст Джафар (Марван Кензарі) — повний промах кастингу. Кензарі намагається видати злий і суворий погляд, але він явно перебуває не на своєму місці. Якщо силу головного героя міряють за силою його противника, то Аладдін — лузер. Я вже приготувався, що далі кіно піде в такому ж затягнутому руслі, аж ось, у фільм буквально вривається Вілл Сміт зі своїм Джином і починає робити магію.

Я вже приготувався, що далі кіно піде в такому ж затягнутому руслі, аж ось, у фільм буквально вривається Вілл Сміт зі своїм Джином і починає робити магію

Найкращі і найвеселіші моменти відбуваються саме з його участю. Плюс, грає він так само шикарно. За Смітом видно, як він кайфує від ролі, як йому подобається демонструвати всі Джинові дурощі, які ми так полюбили у мультфільмах. Так, цих дурощів багато і вони реально дотепні. Вілл Сміт в ролі Джина — справжня зірка цього фільму, повірте. Оцей суперечливий персонаж власне і став рятівником картини. А от сам Аладдін, на фоні синього веселуна і всіх сюжетних перипетій, часто відходить на другий план.

У сценах з музичними і танцювальними номерами відчувається справжнє свято, хочеться вибивати ритм ногами і тарабанити руками. Тут нарешті можна побачити почерк Гая Річі, кліпмейкерський досвід якого зумів витягнути музичні номери на високий рівень. Найчастіше в картині захоплюють не стільки самі пісні, до речі, виконані непогано, а саме їх постановка. Все в міру барвисто, з каплею безумства та східним колоритом, а тривалість номерів не забирає багато часу, завдяки чому втомитися від пісень ви просто не встигнете.

Особливе задоволення можна отримати від сучасної версії знаменитої "Arabian nights" у виконанні Вілла Сміта під аранжування Алана Менкена — автора музики до оригінального мультфільму і восьмикратного володаря премії "Оскар". А головний мотивчик Джина, повірте, ви ще довго будете наспівувати.

І повернемось до недоліків фільму. Графіка і навіть спецефекти тут зроблені досить халтурно: у багатьох епізодах, якщо ви відволічетесь від головного дійства, що відбувається на передньому плані, і глянете на задній, то помітите незграбно намальовані на комп'ютері фони — фортеці, дюни, будинки і так далі. На рівні недавнього "Джон Вік 3".

Та якщо йому ми це можемо пробачити, через невеликий бюджет і зовсім інші акценти фільму, то "Аладдін" точно заслужив мінус за таку халтуру. Намальовано все явно без старання і без душі, причому дуже нереалістично. Немов творці самі забули, що знімають художній фільм, а не мультик з картонними фонами.

Але з усіма цими мінусами картина Гая Річі виглядає неймовірно весело і бадьоро. Хочеться охарактеризувати фільм одним словом — свято. Воно у візуалі, в костюмах, в музиці і в кожному танці. Наразі "Аладдін" — одна з найкращих кіноадаптацій студії, точно краща за "Карасуню і Чудовисько". Всі згадані недоліки тьмяніють на тлі картини загалом.

На недоліки просто не хочеться звертати увагу, через якийсь час після перегляду вони і так просто вилітають з голови, на відміну від усього того свята, що відбувається в стрічці Річі. Можете сміливо бігти до кінотеатру і брати дітей/братів/сестер і всіх-всіх-всіх. Головне не забувайте, що ви дивитесь казку.

Залиште свій коментар