"Пригоди S Миколая" Семена Горова: ой морозе, морозе!

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Цей фільм здатний серйозно підірвати віру у вдалий розвиток українського кінематографа.

Напередодні Різдва Христового виходить чимало творів, що ідеалізують навколишню дійсність. Проте глядач, який не хоче, щоб автори новорічних стрічок навіювали йому марні ілюзії, може сміливо йти на кінодебют Семена Горова. Представлені в ньому події ще у більшій мірі, ніж вітчизняна повсякденність, насичені безглуздям та ідіотизмом, не кажучи вже про те, що цей фільм здатний серйозно підірвати віру в благополучний розвиток українського кінематографу.

"Пригоди S Миколая" виглядають, як створений за мотивами стрічки "Один вдома" Кріса Коламбуса "утреннік-ялинка" у провінційному ДК. Творці цього дійства вважають, ніби діти, на яких орієнтована вистава, є розумово нерозвиненими істотами, що здатні радіти будь-якій нісенітниці, якою б вона не була дурною та нудною. Що ж стосується дорослих, яких занесе на це новорічне шоу, то вони повинні бути надто задоволені веселощами чад, щоб вимагати від сюжету мінімальної достовірності, а від персонажів — послідовних дій або хоча б психологічної осудності.

Навряд чи буде перебільшенням сказати, що навіть телемюзикли Горова мали більшу реалістичність. Яким чином втрата роботи обертається для столичного програміста таким фінансовим крахом, що він змушений переїхати з сім'єю у карпатську садибу, в якій, судячи із забитих дошками вікон та павутиння, що звисає метровими клаптями, ніхто не жив кілька десятиліть (можна тільки дивуватися з живучості кіз, що бродять у дворі)?

Що цінного збирався відшукати у цій занедбаній хатині досвідчений злодій, який тільки що вибрався із залів багатого маєтку? Відколи український суд, нехай і найгуманніший суд у світі, осуджує грабіжників-рецидивістів на громадські роботи?

Здається, єдиною зрозумілою відповіддю на ці та безліч подібних запитань може стати припущення, що, на думку авторів картини, її жанр казкової сімейної комедії, подібно до капусника на святковому корпоративі, може виправдати найвідчайдушніший розгул театральної умовності та самодіяльної халтури.

Але горе тому глядачеві, який пам'ятає американський оригінал (з яким українську картину ріднить не тільки сюжетна зав'язка, але й деталі на зразок павука, використаного як біологічну зброю) — під час перегляду його будуть турбувати думки набагато більш тривожні, ніж питання про те, чи придбали автори "Пригод S Миколая" право на ремейк. Порівняння зі стрічкою Коламбуса змушує задуматися, чи не відображає поведінка головного героя, восьмирічного Артема, коли в його будинок вторгається грабіжник, особливості національного характеру.

Порівняння зі стрічкою Коламбуса змушує задуматися, чи не відображає поведінка головного героя, восьмирічного Артема, коли в його будинок вторгається грабіжник, особливості національного характеру.

Адже якщо його одноліток з американської картини за аналогічних обставин кидався на захист сімейного майна, Артем, прийнявши здорованя-кримінальника за Святого Миколая, слухняно допомагає йому відшукати все цінне. Відповідно поводяться і батьки Артема, коли спочатку повідомляють бандитам, як краще дістатися до їхнього будинку із позосталими там дітьми, не впізнавши власної адреси, а згодом, усвідомивши, що наробили, не здогадуються за допомогою телефону ні попередити дітей про небезпеку, ні викликати поліцію. Приголомшливе безглуздя персонажів, що межує з інтелектуальною неповноцінністю, не тільки визначає розвиток сюжету, але й слугує практично єдиним джерелом жартів.

Так, публіці пропонують розсміятися, коли мати Артема плутає кіз з вівцями, а його сестра-підліток у інтернет-бесіді переконує подруг, що знаходиться на фешенебельному курорті, де до неї залицяється Бред Пітт, а Леді Гага запрошує на вечірки. Що ж до самого Святого Миколая, лишається тільки дивуватися, яким чином автори мали намір "створити українського святкового героя, який посуне Діда Мороза чи Санта Клауса", зобразивши Миколу Чудотворця настільки безпорадним та жалюгідним.

Адже його пригоди цілком вичерпуються роллю дідуся для биття, який покірно дозволяє то пограбувати себе, то заарештувати. На щастя, і сам грабіжник виявляє не тільки дурість, але й психічну нестабільність, у потрібний момент перевиховуючись, немов Бармалей, що побував у животі крокодила.

Зрештою, драматургічні безчинства, оздоблені незграбними пісенними номерами та старанним переграванням, досягають граничної концентрації. Розвіюються останні сумніви, що події "новорічної казки" розгортаються не у Деякому Царстві і не у Деякій Державі, а у тій Країні Дурнів, де публіку вважають збіговиськом невігласів, ладних проявити поблажливість до бездарності та фальші. Звичайно, тільки у тому випадку, якщо бездарність та фальш прикрашені ярликами вітчизняного кіновиробництва.

Джерело: інформаційно-культурний портал Yabl

Залиште свій коментар

Вибір редакції