"Ван Гог. На порозі вічності": життя в жовтому сяйві

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Неймовірна кольорова корекція та ефекти "злегка затуманених очей головного героя" — ти відчуваєш себе ним, без 3D-окулярів.

Чергова інтерпретація байопіку про великого голландського митця Вінсента Ван Гога відтепер — від американського режисера та художника Джуліана Шнабеля ("Скафандр та метелик", "Баскія").

Якщо деякі режисери беруться знімати біографічні фільми про усе життя відомої людини, то Шнабель вирішив охопити так званий "арльский період", коли Ван Гог переїздить з Парижа в провінційний Арль (1888 року). Саме тут Вінсент починає жити у славнозвісному жовтому будиночку, пише більш ніж 200 картин, знайомиться з Полем Гогеном та зустрічає фінал свого життя.

Якщо в минулому році польська режисерка Дорота Кобєля та британський режисер Г’ю Велчман вразили першим у світі намальованим олійними фарбами повнометражним фільмом про голландського художника (точніше про розслідування смерті його братом Тео), то цього року ми змогли побачити саме цей передсмертний період та неочікуваний фінал. Звичайно, не можна порівнювати ці дві стрічки, тому що дуже різні методи оповідання та художня складова, але вражають вони однаково.

Окрім дуже гарного сценарію, що написав легендарний Жан-Клод Кар’єр ("Дантон", "Повернення Мартіна Герра", "Сірано де Бержерак", працював з такими режисерами, як Луіс Бунюель та Мілош Форман, володар "Оскара"), хочеться виділити режисера стрічки. Сам Джуліан Шнабель, будучи художником, картини якого виставляються в багатьох світових галереях, зміг як ніхто краще передати атмосферу та художність кінокартини.

Враховуючи, що зйомки відбувалися в містах, де жив і творив Вінсент, оператор Бенуа Деломм ("Хлопчик в смугастій піжамі", "Всесвіт Стівена Хокінга"), який також є художником, максимально відтворив візуальні моменти, які ніби зійшли з полотен великого митця. Неймовірна кольорова корекція та ефекти "злегка затуманених очей головного героя" — ти відчуваєш себе ним, без 3D-окулярів. Контрасти та текстури, вітер, буяння зелені та полів — це можна зняти просто або гарно, оператору ж це вдалося приголомшливо!

Та коли вдивляєшся в роботу Вільяма Дефо (Ван Гог), не розумієш, як можливо було настільки передати сутність, ніби він і є реінкарнацією самого Ван Гога. Чому стільки фільмів було створено про рудого голландського художника, а тільки зараз Шнабель знайшов геніального, не побоюся цього слова, актора, який не грав, а жив життям митця. Від смутку до божевілля, від посмішки до болю — йому віриш! Недаремно Дефо отримав премію Венеціанського кінофестивалю, а також заробив номінацію на "Золотий глобус". Така робота гідна "Оскара"!

Найсильніше була відтворена історія дружби Ван Гога з Полем Гогеном (Оскар Айзек). Загадкове відтинання собі вуха на честь друга, яке Вінсент передав у кривавому папірці з проханням не залишати його та зі словами "Пам’ятай мене" — найбільш приголомшлива сцена, неоднозначні емоції.

Як і фраза Вінсента священику, який намагався визнати відсутність його таланту: "Ісус теж до 33 років був майже нікому не відомий. Я народжений для поколінь, які поки що не з'явились на світ". І він був правий. Чи все ж божевільний?

Мінус цього байопіка, як і багатьох біографічних фільмів, — монотонність та затягнутість сцен. Якщо ви не фанат Вінсента Ван Гога та не прихильник мистецтва, стрічка може показатися нудною.

Джерело: інформаційно-культурний портал Yabl

Залиште свій коментар

Вибір редакції