Це топ книжок, які гідно заявили про себе цього року і показали чи не основні проблеми суспільства.
Книжки жанру нонфікшн у цьому році показують чи не основні проблеми суспільства. Українська ідентичність в мистецтві й "кінець географії" у життя, питання мови і еміграції, а також, безперечно, популярна наука і думки про футбол. Такий символічний зріз, однак, сигналізує про те, що література вкотре повертається до "живого" життя, стаючи актуальною і сучасною.
СЕРГІЙ ЯСТРЕБОВ. ВІД АТОМІВ ДО ДЕРЕВА: ВСТУП ДО СУЧАСНОЇ НАУКИ ПРО ЖИТТЯ. — Х.: Фабула, 2019
Ця книжка дає актуальні відповіді на багато різних запитань. Наприклад, з чого складаються живі тіла й до чого тут карбон? Що таке генетичний код, хто такі віруси, як улаштоване еволюційне дерево і чому стався кембрійський вибух? "Фокусом" розповіді слугує еволюція життя на Землі: автор уважає, що тільки під цим кутом зору найрізноманітніші біологічні проблеми набувають спільного сенсу.
"Як казав відомий біохімік сер Фредерік Гоуленд Гопкінс, — нагадує він, — життя — це така штука, яка відбувається, Інакше кажучи, життя — це процес, що іноді є швидким, а іноді — дуже повільним. Приклад швидкого життєвого процесу — синтез і розпад молекул, які постачають клітині енергію: час їхнього існування вимірюється секундами. Приклад повільного процесу — значні еволюційні зміни, які іноді розтягуються на мільярди років. Загалом книжка складається з чотирьох частин, теми яких послідовно розширюються: "Хімія життя", "Механізм життя", "Дерево життя" та "Історія життя".
МІНЕКЕ СХІППЕР. ГОЛІ ЧИ ПОКРИТІ. СВІТОВА ІСТОРІЯ ОДЯГАННЯ ТА ОГОЛЕННЯ. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2019
Авторка цієї провокативної книжки — почесна професорка міжкультурного літературознавства в Ляйденському університеті, яка видала кілька наукових книжок, есеїв і романів. Її книжка занурюватиме допитливого читача у невичерпну історію людства про його стурбованість власним тілом і певними його частинами у світлі публічного простору — від підв’язаного пеніса до накладних сідниць.
Вона торкається примхливих меж нашого видимого тіла за різних епох, традицій, релігійних уподобань на розмаїтих прикладах оголеного і прихованого, стриманого і спокусливого, привабливого та скандального образу в очах сторонніх. Адже з історії невідомо, коли, де та за якої доби нашим предкам спало на думку покривати своє тіло. Вони приоздоблювали себе, щоб виглядати красивішими та могутнішими, аби маскувати недоліки, захищатися від холоду, спеки й поранень чи ж срамоту власну приховувати?
ЛЮДМИЛА ЗАГОРУЙКО. КОНЕЦ ГЕОГРАФИИ. — К.: Каяла, 2019
З цього регіону вийшов в люди "Станіславський феномен" сучасної літератури, фестиваль фантастики "Мантикора" та культовий журнал "Четвер". Чим же цінний досвід цього краю в житті і мистецтві? У своїй новій, четвертій за рахунком, книзі "Кінець географії" авторка розмірковує над взаєминами людини і природи Закарпатського регіону. Непрості умови життя горян, суворий клімат, історичні течії зумовили своєрідний менталітет тутешніх мешканців.
Письменниця описує своєрідні людські характери на тлі прекрасної природи Карпат, розкриває глибини людських доль, часом трагічних. Книжка заворожує читача своєрідною манерою оповіді і незвичайними сюжетами "прикарпатської" міфології. "Открыла книгу и наткнулась на его "Ішли старі угорки в чорнім драпі, пливла стара напудреність лиця…", — пише авторка про місцеву легенду, поета Петра Мідянку. — Сердце вдруг затрепетало, оборвалось, покотилось, упало и раскололось на мелкие друзки-осколки. Знакомое. Созвучное. Мой город первого ноября".
ЛАРИСА МАСЕНКО. СУРЖИК: МІЖ МОВОЮ І ЯЗИКОМ. — К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2019
У цій книжці вкотре розглядається проблема, що розколює навіть не "живе" суспільство, а, здавалося, б "мертві" догмати давнини. В одному академічному словнику "суржик" тлумачиться, як "елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови", у другому вже конкретизується доповненням "українсько-російський суржик".
Саме у такий порівняльний, наближений до "живого" життя спосіб. У книжці висвітлено історію виникнення, поширення й сучасного побутування змішаних українсько-російських формусного мовлення, відомих під назвою "суржик". Як специфічне явище мовного життя України суржик розглянуто не тільки в мовознавчому, але й соціокультурному та психолінгвістичному аспектах. Окрему увагу приділено аналізові функцій змішаного українсько-російського мовлення в художній літературі, масовій культурі і соціальних мережах.
ВАСИЛЬ КОСІВ. УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ У ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ 1945-1989 РОКІВ. — К.: Родовід, 2019
Цей альбом — ілюстрована монографія відомого науковця — демонструє те, як національна традиція в мистецтві може або використовуватися офіційною ідеологією (що означає повну стагнацію на рівні агітації з пропагандою), або розвивати власне "українство" паралельно трендам вільного світу (органічно вписуючись в актуальну проблематику). Тож в альбомі розкриваються особливості зображення української ідентичності в графічному дизайні Радянської України та української діаспори 1945-1989 рр.
І саме у такий спосіб на матеріалах українського радянського плаката й обкладинок періодичних видань діаспори, архівних документів та інтерв'ю з авторами з'ясовуються контексти появи творів, розшифровуються символи, які застосовувалися для репрезентації згаданого "українства" в мистецтві, розкриваються засоби творення образів України й українців, а також проводиться аналіз стилістики зображень, її зв'язок з дизайнерськими напрямами ХХ століття.
ОЛЕГ КРИШТОПА. ОСТАННІ УКРАЇНЦІ ПОЛЬЩІ. — Брустурів: Дискурсус, 2019
Багатьох героїв цієї книжки депортували 1947 року в рамках акції "Вісла" на північ і захід Польщі — доти німецькі землі. Таким чином, українці, які з діда-прадіда жили на своїх землях, після Другої світової війни опинилися відділені від співвітчизників українсько-польським кордоном. Тож автор книжки проїхав Польщею, щоби поспілкуватися з українцями, для яких Україна є більш уявною, ніж реальною, є радше краєм спогадів, аніж намірів.
У цій книжці вони розповідають про те, чого зазнали під час переселення, як берегли свою ідентичність у чужій країні, яким було і є ставлення до них поляків. Де вони відчувають свій дім? Чи виростуть їхні внуки українцями? Чим відрізняються від українців у Польщі — емігрантів останніх хвиль? " — Ми зробили папери, але батьки не захотіли, — розповідає один з героїв книжки. — Є інші приклади, коли люди перетягли туди батьків, а ті скоро повмирали. Посадили їх коло блоку бетонного... А то ж майже як дерево пересадити велике. Не прийметься…"
САЙМОН КРИЧЛІ. ПРО ЩО МИ ДУМАЄМО, КОЛИ ДУМАЄМО ПРО ФУТБОЛ. — К.: Yakaboo Publishing, 2019
Розповідаючи про філософію цього виду спорту, автор нагадує, що невипадково Жан-Поль Сартр, намагаючись осягнути сутність організацій, звернувся саме до футболу. Історія окремого гравця, як моделі особистості в державі підкорена діяльності команди, вона одночасно інтегрована в неї й виходить за її межі, адже колективні дії групи дозволяють індивіду вдосконалювати свою майстерність через занурення в структуровану командну гру.
Таким чином, те, що відбувається в організованій команді, можна розглядати як постійний діалектичний взаємозв’язок між колективною, спільною діяльністю та яскравими допоміжними діями окремих гравців. Переміщення кожного гравця визначені його функціональністю (гарний воротар, тямущий центральний захисник, метикуватий півзахисник), але ці індивідуальні характеристики розвиваються лише у творчій співпраці групи людей, яка добре грає в командну гру. Наприкінці нам нагадують: якщо ж команда на це не здатна, колективна діяльність перетворюється на суто індивідуальну — а відтак розвалюється й гра як така: гравці починають звинувачувати один одного, а фанати визвіряються на них усіх.