Аліна Нікуліна
  • Кількість коментарів 2
  • Кількість переглядів 4334

Смішна, похмура та віддана екранізація пригод Ґеральта з Ривії розважить усіх глядачів, здатних прослідкувати за її заплутаним сюжетом.

Заснований на книжках польського письменника Анджея Сапковського (які вже були адаптовані під відеоігри та один не такий популярний польський серіал), "Відьмак" розповідає про неговіркого біловолосого мисливця на монстрів, Ґеральта з Ривії. Він подорожує королівствами на межі війни, приймає замовлення, мимохіть зустрічає інших цікавих персонажів і встряє у саму гущавину подій.

Коли я прочитала перші дві книги про "Відьмака" ще у школі, це була, за браком українського перекладу, російськомовна піратська версія. У ній з невідомих мені досі причин бракувало кількох ключових оповідань. Це призвело до унікального читацького досвіду.

З одного боку ті історії, які лишили в тій версії, були дуже цікаві й мені було страшенно весело їх перечитувати навіть кілька разів, але водночас я весь час почувалася дуже спантеличеною. Несподівані важливі персонажі з’являлися нізвідки й без жодного попередження, а тоді ще й починали згадувати події, які для мене лишилися за кадром.

Тільки кілька років потому я випадково в розмові з другом дізналася, що пропустила. Те відчуття, коли я нарешті прочитала нормальну повну версію перших двох книг, можна порівняти хіба з прилаштуванням на величезний пазл останнього фрагмента, який увесь цей час лежав під столом. 

Тож, якби мені, добре знайомій з оригінальними історіями (з деякими — краще, ніж з іншими, звісно), не подобався б цей новий серіал від Netflix, боюся, пересічний глядач, який тільки починає з цього шоу знайомство зі світом "Відьмака", буде почуватися, наче 16-річна я після того піратського перекладу.

Замість оповідати події у тому порядку, у якому вони трапилися, або ж зосередитися тільки на одній точці зору, шоу педантично екранізує першу збірку оповідань Сапковського у тому ж порядку, у якому вони викладені в книзі, водночас вплітаючи в історію, окрім пригод титульного персонажа, ще дві сюжетні лінії. Події кожної з них також розгортаються не у хронологічному порядку. У першому епізоді Цірі — вже підліток, а в четвертому її матір тільки видають заміж. Значна частина другого епізоду присвячена чародійці Йеннефер, але її шляхи перетнуться з Ґеральтом лише за кілька серій. 

Через це глядачам, які не читали оригінал, може бути трохи складно з першого разу зорієнтуватися в одразу кількох часових лініях. Через це весь перший сезон справляє враження радше встановлення сцени для справжньої історії, яка почнеться у другій частині. 

Глядачам, які не читали оригінал, може бути трохи складно з першого разу зорієнтуватися в одразу кількох часових лініях.

Однак, це не означає, що перші вісім епізодів того, що в майбутньому може стати цілою фентезійною телесагою, не варті уваги. Навпаки, "нудьга" — це останнє слово, яким можна описати "Відьмака". 

Для мене стало несподіванкою наскільки вірною адаптацією виявився фінальний результат. Я очікувала, що новий серіал від Netflix буде радше надихатися книжками Сапковського, як це зробила до нього надзвичайно популярна серія відеоігор, без успіху якої цієї нової амбітної екранізації не існувало б. Проте нове шоу приймає книжки Сапковського з усією їхньою сардонічною абсурдністю і любов’ю до жорстокого та дивного європейського фольклору.

У першому сезоні є: кривавий переказ казки про Білосніжку, поліамурний дракон, який займається кетфішинґом, людина-їжак, магічна оргія, точніше, магічні оргії, там їх більше за одну, джин, який виконує бажання. Людей перетворюють на вугрів, а рогатий диявол цупить у селян врожай — і це лише в одному епізоді. 

Похмурий і неговіркий перфоманс Генрі Кавілла (нарешті вільного від тісного трико Супермена) ідеально відтіняє увесь фентезійний безум, що коїться з його героєм. Він реагує на події навколо зітханнями та одним лаконічним лайливим словом з ідеальним комедійним таймінґом.

Кавілл, давній фанат ігор, який сам напросився на цю роль, доводить помилковість численних критиків, котрі вважали його занадто привабливим для саркастичного беземоційного мисливця на монстрів. Він впорався із завдання, навіть попри своє геройське підборіддя. Його Ґеральт має усі потрібні риси: антигеройський шарм, вразливість, співчуття до всіх вигнанців, і фірмовий сарказм. Щоправда, подекуди фанатська натура бере гору й він аж занадто копіює актора озвучки з ігор. 

Із завищеними очікуваннями та недовірою фанатів стикнулася і виконавиця ролі Йеннефер, Аня Чалотра. Однак, її гра має переконати навіть найвпертіших пуристів. Молода британська акторка переживає біль своєї героїні з такою переконливістю і відданістю, що навіть ті кому раніше не подобалася завжди одягнена в чорне й біле чародійка, можуть змінити свою думку про неї після цього сезону. 

Серед акторів другого плану сяють королева-воїтелька Каланте (Джоді Мей) і набридливий бард Любисток, який у цій версії став набагато менш, скажімо, агресивно гетеросексуальним, та ще й забезпечує шоу надзвичайно схильною до заїдання піснею про те, як важливо цінувати працю відьмаків.

Багато критиків вже встигли порівняти "Відьмака" з тим одним фентезі-шоу, яке скінчилося нещодавно. І хоча, безперечно, його завершення підштовхнуло стрімінґ взятися за екранізацію книжок Сапковського, сам серіал більш подібний до чогось, на кшталт, останніх сезонів "Ксени Принцеси-Воїна": сповнене одночасно кемпу та хорошої драми фентезі, яке не сприймає себе занадто серйозно. Та й з не набагато більшим бюджетом (Кавілл, усупереч своєму ентузіазму, навряд чи згодився працювати безкоштовно). На майбутні сезони Netflix варто послухати пісню власного персонажа і "кинути Відьмакові монету".

"Відьмак" — це не "Гра Престолів" і не "Володар перснів". "Відьмак" — це "Відьмак" і з цим потрібно змиритися, щоб отримати задоволення від побаченого. Фанати книжок та ігор мають бути потішені, але недосвідченим глядачам скоріше за все знадобиться невеличка допомога. 

Залиште свій коментар