"Захар Беркут" — хоробре серце Карпат
Аліна Нікуліна
  • Кількість коментарів 1
  • Кількість переглядів 10590

Ахтем Сеїтаблаєв намагається підкорити іноземного та вітчизняного глядача екранізацією Франка, яка не доростає до своїх амбіцій.

У середньовічних Карпатах живе щасливе незалежне поселення Тухольців, на чолі яких стоїть мудрий старійшина Захар Беркут (Роберт Патрік, "Термінатор 2"). Усе просто ідеально, аж доки їхньому самостійному образу життя не починає загрожувати пихатий приїжджий боярин Тугар Вовк (Томмі Фленаґан, іронічно, "Хоробре серце"). На відміну від нього, його сильна й незалежна донька Мирослава (Поппі Дрейтон, "Абатство Даунтон") не гребує знатися зі "смердами" і закохується у молодшого сина Захара Беркута, Максима (Алекс МакНіколл, "13 причин чому"). Тим часом на Карпатські гори суне непереможне Монгольське військо на чолі з ханом Бурундою (Цегмід Церенболд). На його шляху стоїть лише маленька Тухля. 

Від оригінальної повісті Івана Франка в фільмі лишається не так багато. Сценаристи успішно впоралися з тим, щоб перекроїти твір класика під цілком стандартний історичний екшн в стилі "Хороброго серця". Настільки, що дуже загальна англомовна назва для іноземного прокату "The Rising Hawk", "Схід Сокола", здається відповіднішою для фінального продукту, ніж "Захар Беркут".

Самого героя з назви зіграв ностальгійний актор з "Термінатора" Роберт Патрік (ось воно речення, яке я ніколи не сподівалася написати). Він став обличчям фільму, але в самій стрічці здебільшого зсунутий на задній план. Захар Беркут — такий собі магістер Йода нашого кіно. Його роль в історії зводиться до того, щоб вряди-годи читати глядачам і персонажам нотації про важливість єдності та інших гарних речей, і коли сказати нічого, стояти у кутку і зображати Неда Старка. 

Натомість справжнім протагоністом фільму творці цілком очікувано й досить слушно зробили одного із синів Захара Беркута. Молодий і привабливий Максим, який у кожному кадрі світить м’язами з-під по-гіпстерськи підкоченої середньовічної футболки, набагато більше підходить на роль головного героя захопливого пригодницького фільму. Його грає Алекс МакНіколл, який, до речі, вже знімався із Робертом Патріком в непоганому бойовику "Втеча Ґарі Тісона". 

Складає йому компанію британська акторка Поппі Дрейтон, яка вже грала принцесу-воїна у "Хроніках Шаннари", досить амбітній спробі MTV створити фентезі для сучасної підліткової аудиторії. Вони разом мають чудовий вигляд на тлі мальовничих Карпатських гір і майже жодної хімії між ними.

Захар Беркут — такий собі магістер Йода нашого кіно. Його роль в історії зводиться до того, щоб вряди-годи читати глядачам і персонажам нотації

З бюджетом в аж 100 мільйонів гривень, третину з яких фільм отримав від "Держкіно", "Захар Беркут — це найбільш амбітний проєкт вітчизняного кінематографу на сьогодні з точки зору розмаху. Режисер стрічки Ахтем Сеїтаблаєв та студія Film.ua явно робили продукт на експорт. Фільм знімався англійською. Українські актори грали пліч-о-пліч з іноземними колегами, які мають привабити більшу аудиторію. 

Подекуди рішення найняти американських акторів на деякі ролі викликає подив. Тобто, можна легко зрозуміти, що творці фільму розраховують на ностальгійність Патріка, чи привабливих головних героїв, чи Томмі Фленеґана з "Гострих козирків", який для середнього, нехай, американського глядача безперечно є найбільшим ім’ям у цьому касті, навіть, більшим за самого пана Т-1000.

Американські співрежисер і співсценарист теж мають особливе завдання: вони — тут, щоб не дуже відлякувати іноземну публіку складними незвичними для них іменами. Однак, чому, наприклад, абсолютно архетипну роль дружини Захара Беркута, чию долю може одразу передбачити будь-який глядач, який бачив хоча б кілька фільмів у своєму житті, мала зіграти саме Елісон Дуді, яку впізнають хіба що найбільші прихильники "Індіани Джонса", а не якась українська акторка? Українська акторка була б напевне дешевшою. 

Чи виправдовують себе такі витрати? Здебільшого. Заїжджі актори явно набагато зручніше почуваються перед камерами і часом навіть додають своїм героям нюансів, яких так часто бракує в українському кіно, навіть, попри те, що "Захар Беркут" точно мав встановити якийсь рекорд з кількості кліше на один сценарій. Монгольський актор Цегмід Церенболд взагалі в одній сцені прощання із сином демонструє більше емоцій, ніж усі актори в "Донбасі" разом складені. 

Якби ж їм ще було, що грати. Хоча в процесі "голлівудизації" повісті, загалом сценаристи добре переписали історію під кіноформат, зберігши більш-менш головну ідею боротьби за свободу і все хороше. Вони навіть спробували зберегти важку тему зіткнення цивілізацій, видавши Тугару Вовку величезний хрест. Однак, при цьому мова Франка перетворилася на просто жахливо стандартні та бездушні репліки діалогу, які немов писала нейромережа. Щойно на екрані з’явилися титри, я вже не могла пригадати жодну з них, чи імен половини персонажів.

Довгі нудні діалоги, затягнуті до смішного драматичні смерті, та просто непристойні обсяги експозиції на початку інколи перемежовуються непоганим екшеном. У "Захарі Беркуті" більше сцен, у яких герої бігають у лісі, ніж навіть у "Сутінках". Через все це вже на другій годині фільм починає дещо затягуватися. Я не здивуюся, якщо за кілька місяців творці випустять кількасерійну версію для телебачення, оскільки фільм явно має це відчуття перекроєного більшого серіалу.

"Захар Беркут" примудряється бути й оригінальним, і вторинним водночас. Тут є трохи "Гри престолів", трохи "Хороброго серця", навіть, трохи "Сторожової застави". Точно більше, ніж трохи "300 спартанців", а вартовий Тугара Вовка, варяг Гард, взагалі випадково заблукав у фільм прямо зі знімального майданчика "Вікінгів". Усе це поєднується у несподівано красиву та органічну картинку, у якій знайомі глядачам середньовічні кліше зустрічаються із яскравими українськими деталями, створюючи свою власну естетику. 

Чи стане "Захар Беркут" якоюсь касовою сенсацією за межами України — питання дещо риторичне. "Голлівудські" імена, прив’язані до цієї стрічки, не те, щоб є зірками "А", чи, навіть "B" категорій. Однак, "Захар Беркут" має шанс знайти свого глядача у світі, потрапивши на Amazon чи, навіть, Netflix. Перш за все серед прихильників дещо дешевшої категорії фентезі-фільмів, яка безперечно зацінить вітчизняну історичну екстравагантну, присипану слов’янською міфологією. 

"Вікінги" у прийдешньому 6-му сезоні збираються ввести в історію нового персонажа, який буде збірним образом кількох Київських князів. Водночас Netflix почав знімання серіалу за мотивами популярної серії книг фентезі, натхненного російською історією, та паралельно екранізує "Відьмака".

Очевидно, що англомовна аудиторія у світі зацікавлена в історіях з, так сказати, слов’янським вайбом. Тож, можливо, "Захар Беркут" ще має стати першим, нехай, нерівним, кроком до того, щоб просувати саме наш український наратив у хоча б цьому маленькому кутку масової культури. 

Залиште свій коментар