Смерть, жертви і вшанування душ померлих: справжні традиції Геловіну

Дата публікації
Перегляди
6927
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Смерть, жертви і вшанування душ померлих: справжні традиції Геловіну

Фото: teapara.com

У цей час завіса поміж світами стає тонкою, і духи потойбіччя на одну ніч можуть потрапити у наш світ.

Предтеча Геловіну - кельтське свято Самайн

У ніч із 31 жовтня на 1 листопада древні кельти святкували Самайн, що в перекладі означає "листопад". Це свято смерті, яке уособлює кінець сільськогосподарського циклу одного року.

Свята, присвячених темі смерті, закінченню зборів врожаю та вшануванню духів померлих, є й були у різних народів.

Почнемо із найдревнішого – Самайну. В древні часи в Європі під час Самайну вбивали кволу худобу, адже люди вірили, що лише найсильніші та найздоровіші зможуть пережиті люті морози. Іноді це пов'язують зі смертю і жертовністю язичницького бога. Весь врожай слід було зібрати до Самайну: все, що залишалося опісля цього свята на полях, належало нічним духам. Перша згадка про Самайн датується першим століттям нашої ери.

Ще одна стара традиція Самайну – запалювати вогонь і палити багаття на найвищій точці біля дому. Також дослідник Джеймс Фрезер у своїй книзі "Золота гілка" описує цікавий звичай, пов'язаний із цими багаттями. Щойно згасала остання іскра багаття, люди, що збиралися навколо, кричали: "Стрижена чорна свиня, хапай останнього". Такий вислів може видатися дивним, але варто врахувати і те, що свиня є тотемічною твариною Керрідвен, древньої валлійської богині, котра в цей період року фактично виступає у ролі Старої-Смерті.

Фото: teapara.com

Ритуальний вогонь, який запалювали друїди (жреці кельтів), мав бути чистим – запаленим від іскри блискавки. Як і в попередні свята язичницького Колеса Року, важливими були і породи дерев, з яких закладалось багаття. У вогонь кидали жертви: м'ясо тварин, плоди тощо.

Під час Самайну завіса поміж світами стає тонкою, і духи потойбіччя на одну ніч можуть потрапити до нашого світу. Щоб вшанувати їх, сучасні язичники ввечері 31 жовтня ставлять на вікна своїх будинків запалені свічки, а також влаштовують мовчазну вечерю. Застілля на Самайн чимось схоже на поминальну вечерю. В ці вечір і ніч потрібно згадати тих, хто помер. Іноді готують два види їжі: одну для живих, іншу – для померлих. Мовчазною трапезою ця вечеря називається тому, що мертві не розмовляють – і з поваги до них живим теж належить зберігати тишу. Загалом Самайн – це тихе, сповнене пошани до померлих святкування.

Під час Самайну завіса поміж світами стає тонкою, і духи потойбіччя на одну ніч можуть потрапити до нашого світу.

Ще під час Самайну королі або вожді давали пишні бенкети. Самайн – це час сплати боргів і принесення дарів. На стіни будинків і частокіл у древні часи насаджували і вивішували людські голови та черепи, щоб відігнати поганих духів (а у слов'янських народів такий частокіл залишився у фольклорі – поруч із хатинкою Баби-яги). Такий звичай, мабуть, походить від вірування кельтів у те, що життєва сила і дух людини знаходяться у її голові. Звичай із насаджуванням на палиці голів вбитих ворогів був зафіксований ще у 16 столітті.

Щодо сучасного галасливого та веселого Геловіна, то його назва походить від англійського словосполучення "All Hallos Eve" – саме так називається День Всіх святих у католицькому календарі. Спочатку це свято відзначали 1 травня, але під впливом ранніх середньовічних ірландських ченців святкування було перенесено на 31 жовтня-1 листопада, тобто на Самайн.

Мабуть, християнську церкву традиційно лякали святкування на честь смерті. Тим не менше, в дечому Геловіну вдалося зберегти стилістику древнього свята.

Чому древні народи так шанували смерть?

Ще неандертальці ховали своїх померлих у позі ембріона, обмазавши червоною фарбою. Ймовірно, вони вважали, що як ми приходимо у цей світ, так і маємо йти. Проте язичники – сучасні і древні – не мали і не мають страху перед смертю, адже смерть – це не кінець, а лише початок. Після смерті, на їхню думку, душа потрапляє до Країни Вічного літа, де очікує на нову трансформацію, а потім, за деякий час, прокидається вже у новому тілі. Древні друїди вірили в це. Не виключав переходу душі до нового тіла після смерті попереднього і Піфагор.

Цікаво, що римляни, котрі дісталися Британських островів, значно не вплинули на кельтську традицію вшанування мертвих. Власне, самі римляни у ці дні святкували Фералії – дні вшанування мертвих, і день Помони – богині рослин і деревних плодів. Щоб мертві змогли відвідати живих, люди залишали відкритими двері або вікна на заході. Цікаво, що цей звичай зберігся до наших днів – його виконують у Франції під час святкування Геловіну.

Згідно із віруваннями віккан (вікканство – течія неоязичників, яка нараховує понад три мільйони послідовників у світі), в ніч Самайну Рогатий Бог засинає в обіймах Богині і залишає цей світ, щоб знову народитися на Йоль (язичницький аналог Рідзва) у вигляді нового Бога-Сонця. Богиня виглядає як Стара Пані, котра тримає у руках кривий ніж або серп, що символізує Місяць, котрий зменшується. Її родюча сила ховається у слід за Богом, натомість з'являється пов'язана з хаосом сутність, тому літо і замінюється зимою.

Чому яблука і гарбуз - символи свята померлих

Важливе значення під час святкування Самайну мали яблука. Пам'ятаємо, що кельтський рай мав назву "Аваллон", що означало "Острів яблук". На ньому, за переказами, спить до пори до часу легендарний король Артур.

Духам землі, як і мертвим, приносили жертви – для забезпечення відновлення порядку після періоду темряви. Дівчата у цей день ворожили на майбутню долю різними способами. Поширеним було ворожіння на плодах двох світів – яблуках та горіхах. Можливо, традицію ворожіння на яблуках на Британські острови "завезли" римляни. Полягає цей спосіб в тому, що зрізану шкірку кидають у багаття, потім по формі, яку отримає шкірка, намагаються вгадати першу літеру імені свого судженого. Якщо дівчина хотіла побачити майбутнього чоловіка, то їй варто було сісти перед дзеркалом із яблуком в руці і уважно дивитися у дзеркало. Кельти вірили, що якщо покласти яблуко під подушку в ніч перед Самайном і загадати бажання, а вранці яблуко з'їсти, то бажання здійсниться.

Символ нинішнього Геловіну, який став на місце древнього Самайну, – гарбуз із вирізаним обличчям. Про таку традицію відомо ще з Х ст – от тільки тоді ліхтарі вирізали з ріпи. Коли ж Новий Світ почали активно заселяти вихідці з Європи, які привозили з собою свої традиції, з часом Самайн перетворився на Геловін, а ріпу замінив гарбуз – як більш доступний овоч. Та так і залишився головним символом свята. Геловінський гарбуз має назву Джек-Ліхтарник. Згідно з християнським переказом, цей Джек виторгував у диявола свою душу, щоб вона ніколи не потрапила до пекла, але оскільки за життя Джек поводився не дуже добре, то й до раю його не пустили. Із того часу він вештається поміж нашим світом і потойбіччам, підсвічуючи собі гарбузовим світильником з вугликом із пекла.

Фото: Reuters

Дике полювання, вершник без голови і пекельні гончаки

Ще одним віруванням, яке є важливим для розуміння періоду закінчення жовтня і початку листопада, є Дике полювання, що несеться небом. Цю легенду можна знайти у Європі та Америці, серед древніх народів і сучасних. Вона має купу назв. Зазвичай Дике полювання очолює бог або особа, котра одночасно знаходиться у двох світах – нашому і потойбічному. Іноді в описі головного мисливця є роги, можливо, це вказує на його зв'язок із кельтським Рогатим Богом, а, можливо, це християнські уявлення про те, що Дике Полювання очолює сам диявол із рогами.

Дике полювання, на думку дослідників, – це відголоски архаїчних звичаїв, коли воїни у вигляді звірів заганяли жертву-дичину. В деяких регіонах у Дикому полюванні тісно сплелися язичницькі та християнські мотиви, тому в ньому беруть участь навіть пекельні гончаки. Представник Дикого полювання у США – як це не дивно – відомий вершник без голови.

Витоки древнього свята мертвих у давніх слов'ян

Для давніх слов'ян ніч з 31 жовтня на 1 листопада теж була важливою. Вона мала назву Велосова (Марина) ніч. Цієї ночі Білобог остаточно передає Колесо Року Чорнобогу, а Врата Нави до перших півнів (або до світанку) широко розчинені у Яв (Яв-Прав-Нав - три світи язичників-рідновірів).

Це велика ніч сили, коли кордони поміж світами тонкі. Це сімейне свято. Вважалося, що у Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб принести їм уроки і благословити весь рід. Слов'яни у цю ніч, як і кельти, теж розводили вогонь і стрибали через багаття. Ходили навіть босими ногами розпеченим вугіллям. Це був своєрідний ритуал очищення і звільнення від злих сил.

Пам'ять про померлих у віруваннях українців

Поминальні звичаї у цей осінній період характерні і для українського народу. Поминальні мотиви характерні для дня пам'яті апостола і євангеліста Луки (31 жовтня). Вони чітко виражені у відзначенні суботи, яка передувала цьому дню. На Слобожанщині колись у таку суботу спеціально влаштовували поминання предків. До нього готувалися як до важливого свята. До церков, де відбувалися панахиди, несли хліб, яйця, мед, бублики. Після відправи влаштовували вдома урочисті гостини, на які запрошували родичів, сусідів, знайомих.

Цього дня щедро обдаровували жебраків, немічних, калік. У день Луки уникали важких робіт. Жителі Полісся, наприклад, тоді не пряли. У них побутувала примовка: "Не пряди на Луки, бо покрутить руки". У Карпатах не працювали в лісі, бо зрубане на Луки дерево точить черв'як. Не можна було волами перевозити зрубану деревину, щоб віл "не підбився", а потім не проклинав свого господаря, що примушував його працювати на Луки. У тих заборонах хоч і фрагментарно, але виражений мотив поминання предків.

Поминальні мотиви характерні для дня пам'яті апостола і євангеліста Луки (31 жовтня).

Були традиційними і поминання, що приурочувались до субот, які передують дню великомученика Дмитрія Солунського (8 листопада) та Собору архангела Михаїла (21 листопада). Святкування починалося відправами в церкві, а завершувалося святковою трапезою вдома. У деяких регіонах після закінчення панахиди влаштовували спільні обіди біля церков. Згодом у церкві їли по черзі коливо (поминальна кутя), а обіди влаштовували вдома. Для цього готували переважно страви, які любили "діди", тобто традиційні для певної місцевості святкові страви.

За обідом з кожної страви по ложці відкладали в окрему посудину і ставили на ніч на вікно. Там само виставляли глечик з водою, вивішували рушник — щоб душі померлих могли помитись і пообідати. Гуцули в "дідову" Дмитрівську суботу справляли своєрідні осінні "гробки".

Цього дня навіть найбідніші гуцули виносили на могили своїх родичів святкові страви, а багатші влаштовували там цілі гостини. Також клали хліб з запаленими свічками. Після відправи гостилися, обмінювалися стравами, обдаровували хлібами бідних і жебраків – "за померлі душі".

Подібно відзначали і Михайлову "родительську суботу", відому в східних регіонах України, на Поліссі. На Холмщині до урочистого поминання покійних спеціально випікали круглий пшеничний пиріг, приправлений, як і коливо чи кутя, медом. До і після обіду всі присутні молилися за померлі душі. Частину першої чарки виливали під стіл. Під час обіду заборонялося човгати ногами під столом, щоб не вдарити когось з невидимих гостей, які, згідно з народним повір'ям, навідували своїх кревних.

Все єдине під небесами - треба лише вірити.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
6927
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація