Смертю смерть подолав: витоки "бренда воскресіння" богів

Смертю смерть подолав: витоки "бренда воскресіння" богів

Фото: ТСН.ua

З давніх-давен у різних культурах і на різних континентах боги помирали і воскресали.

Ось уже два тисячоліття християни захоплюються силою духу і вчинком Ісуса Христа, коли Син Божий заради людства пішов на смерть, і дивом, коли на третій день він воскрес. Та це було не перше воскресіння в історії людства. "Бренд воскресіння" насправді налічує набагато більше тисяч років, ніж дві. З давніх-давен, у різних культурах і на різних континентах боги помирали, щоб воскреснути. Нині скажуть, що це лише міфи, проте й історія про воскресіння Ісуса із Назарета – теж легенда.

То навіщо узагалі богу помирати і воскресати? Відповідь тут криється у давніх віруваннях людей. Символічна смерть бога (у різних традиціях його могли уособлювати тварини і рослини) давала віруючим надію на те, що зима закінчиться, прийде весна, буде новий врожай, тварини житимуть, а діти і далі народжуватимуться. Смерть була невід'ємною частиною людського буття і природних циклів. Без смерті немає життя, і в стародавні часи її не боялися, як зараз, бо смерть приходить за всіма, навіть за богами, і вони самі йдуть до підземного царства, щоб минув ще один рік і нові плоди з'явилися на землі.

Британський антрополог Джеймс Фрезер вважав, що усі боги, які помирали і воскресали, колись були царями, яких вбивали за перших ознак неврожаю, щоб відновити родючість. Пізніше ритуальне царевбивство було замінено жертвоприношеннями і релігійними уявленнями про богів.

Древніх богів, які померли і воскресли, є чимало, тому в християнства немає ексклюзивних прав на тему воскресіння. Озіріс, Адоніс, Бальдр, Діоніс, Мітра – цей список можна продовжувати і продовжувати.

Проте не лише боги помирали і воскресали, а й богині.

ПЕРСЕФОНА: ВОЛОДАРКА ЦИКЛІВ РОКУ

Зі шкільного курсу літератури пригадується грецький міф про Персефону і Деметру, завдяки яким, відповідно до цього міфу, змінюються пори року. Богиня у цьому міфі не помирає, а є вічною.

Персефону підступно викрадає її ж дядько Аїд і робить своєю дружиною у царстві мертвих. Її матір, богиня родючості Деметра, так вражена горем, що на землі перестає колоситися пшениця і нові врожаї більш не радують людей. Тому після довгих перепитій владика підземного царства відпускає Персефону, з умовою, що після кількох місяців із матір'ю вона повертатиметься до чоловіка. Тобто, за уявленнями древніх греків, завдяки мандрам Персефоні зі світу живих до світу мертвих і навпаки й змінюються цикли природи.

ВОСКРЕСІННЯ ІШТАР

Древня вавилонська богиня любові, війни і родючості Іштар, як розповідає один із гімнів, спускається до підземного царства, де владарює її сестра-близнючка Ерешкігаль. Чому вона йде на той світ, – досі невідомо, адже початок гімну не зберігся. З той частини, яка збереглася, відомо, що дорогою до трону підземної владарки Іштар змушена знімати із себе різноманітні прикраси-амулети, які підкреслюють її силу богині і захищають її.

І ось, коли вона залишається оголеною і без магічного захисту перед троном власної сестри, та вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку (чим не прообраз розп'яття на хресті?). Щоправда, перед подорожжю у підземне царство Іштар добряче подбала про власне воскресіння. Її друг, коли спливло три дні і Іштар не повернулася у наш світ, відправляє по неї двох посланців із "їжею життя" та "живою водою", і богиня повертається до життя.

Щоправда, світ смерті так просто нікого не відпускає. Іштар довелось поплатитися життям її коханого Думузі, який має замість неї перебувати у підземному царстві. Згідно з міфом, коли богиня смерті Ерешкігаль відпускала Думузі до Іштар, на землі і наступала весна. Тому й не дивно, що хліборобський рік бере свій відлік навесні, та й християнський Великдень теж святкується у весняному місяці.

ОДІН І ЙОГО ЖЕРТВА

Говорячи про богинь і богів, які помирають і воскресають, не можна оминути увагуоюбога, який здобув мудрість і воскрес – це бог скандинавів Одін. Він чудовий приклад самопожертви, а цьому теж вчить християнство. Одін має тільки одне око, а друге він віддав, щоб випити із джерела мудрості.

Але у цьому міфі найцікавіше інше: щоб отримати силу рун – магічного алфавіту – Одін приніс себе в жертву собі ж самому. Він дев'ять діб висів на стволі світового ясеня, прибитий до нього власним списом. Відразу з'являються асоціації із римським воїном, який проштрикнув тіло розп'ятого на хресті Ісуса. Пізніше цей спис став одним із сакральних християнських артефактів. Вважається, що той, хто володіє цим списом, може стати володарем усього світу.

СЕРЦЕ ЗАГРЕЯ

У грецькій міфології існувало божество містерій на ім'я Загрей, якого ототожнювали із Діонісом, богом вина – це був так званий "старший Діоніс". Загрея розірвали титани, залишивши неушкодженим лише серце, тобто саму сутність бога. Воскресіння Загрея відбувається по-різному: в одному із варіантів міфу його проковтнув Зевс і дав друге народження сина через Семелу, в іншому це серце було перетерте на порох і його з'їла матір Діоніса, Семела. Існує і переказ, відповідно до якого Загрей примарно існував в Аїді, поки Діонісій під час свого зішестя в Аїд не возз'єднався з ним.

Діоніс як бог, що помирає і воскресає, асоціюється із виноградом, із якого роблять вино. Виноград уособлює вино життя і, відповідно, безсмертя. Виноград символізує жертвоприношення, тому що вино асоціюється із смертю. Цей мотив використовується не лише у грецьких міфах, але й у християнській іконографії, приміром, існує ікона "Христос Виноградна Лоза".

Кожен із нас сам обирає у кого чи в що вірити, для когось ці історії – лише легенди, а для когось вони є джерелом натхнення і віри. Тому пам'ятайте про те, що насправді все – єдине під небесами, і просто вірте у те, до чого лежить ваша душа і до чого схиляється серце!

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу! 

Повʼязані теми:

Наступна публікація