Діагноз — рак. Гра за своїми правилами

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

За час хвороби мені дали безліч порад, як швидше подолати хворобу. Але я не скористався жодною з них.

Никто не хочет всех спасти и быть за то распятым,
но каждый любит погрустить о всяком непонятном.

Єгор Летов

Я сиджу у фойє Всеукраїнського центру радіохірургії, що у клініці "Феофанія". Навколо надто чисто і надто тихо, аби не хвилюватися. Хоча хвилюватися (поки) немає чого — результати обстеження, яке я маю зробити, будуть лише через декілька днів. "Потім і будеш хвилюватися, дурню", — кажу собі, але у лікарні мені все одно не затишно. Це дивно, адже під час довжелезного періоду лікування в Інституті онкології я почав сприймати відділення, у якому лежав, як другу домівку. Тепер, мабуть, все ж повітря свободи, на яке мене відпустили кілька місяців тому, однозначно підказує — тримайся подалі від лікарень.

Тут надто стерильно і тихо. Флюоресцентні лампи дають на диво тепле жовте світло, що сягає усіх закутків просторого фойє — різкий контраст із завжди напівтемними коридорами обласної лікарні у Чернівцях. Взагалі, ця "Феофанія" зі своїми корпусами посеред лісу (який, у свою чергу, знаходиться посеред міста) нагадує дивне місто з роману Муракамі "Країна див без тормозів та Кінець світу" — ліс, суцільний ліс навкруги. Тут також у всіх присутніх відсутні тіні, але, щоправда, немає єдинорогів. Тепле жовте світло у коридорах різко контрастує з сірістю та дощем невідворотної осені за вікном. "Ну так листопад, що ви хочете", — казав мені таксист дорогою сюди. Той самий таксист питав: "А вам до якого в'їзду, першого чи другого? Бо там під перший підвозять простих людей, а до другого цих, які не прості".

Вези мене до першого, чуваче. Якщо що, то до другого в'їзду я пройдусь.

Результати обстеження, яке я маю пройти, будуть готові за декілька днів. Учора ендоскопіст Інституту раку – лікар, яка своєю щирою посмішкою щоразу робить цю гидку процедуру у рази легшою, повідомила — там, де мене різали, чисто. Поки що.

Окей, але.

Нечисто (можливо) трохи вище.

Але.

Про це я знатиму тільки через декілька днів.

(Очікування може бути прекрасним хіба якщо чекаєш Нового року і гадаєш — що там під ялинкою. Чи — зможеш ти звабити дівчину під час святкової вечірки, одночасно не напившись до непритомності. Чи — покажуть цього новорічного вечора твою улюблену комедію і чи не заснеш на першій її половині. Чи будь-яке очікування будь чого, але тільки не у лікарні).

Очікування результатів обстеження — гидота та нерви. При спробі відволіктись розум раптово підкидає жирну свиню — перші тижні хвороби, реанімація чернівецького онкодиспансеру, біль, цілодобове гудіння кисневого апарату, зосереджений (без жодного натяку на оптимізм) завідувач відділення, черги друзів і знайомих у палату і, звісно, — поради.

Поради  — як скоріше подолати хворобу. Зцілитися.

Поради як від людей, яким дійсно було небайдуже, так і від тих, хто чомусь вирішив, що знає про мою хворобу більше за мене, за лікарів та за медицину. Від тих, хто переживав за мене, і тих, хто щиро вважає "Вікіпедію" надійним довідником, а інтернет-форуми — джерелом народної мудрості.

Поради терміново перейти на вегетаріанське харчування — і обов’язково зцілитися (з посиланнями на блоги в інтернеті).

Поради якнайшвидше дістатись Карпат, знайти там гриб-веселку, з’їсти пару кілограмів — і обов’язково вилікуватись.

Поради поїхати в Ізраїль (чи у Болгарію? не пам’ятаю), там живе цілителька — яка точно мені допоможе.

Поради молитись. Частіше і бажано у намолених місцях. Поради не вірити лікарям, а вірити богові — і обов’язково повернути здоров’я.

Поради подумати над тим, звідки і чому взялась хвороба. І, звісно, покаятись. Тут, щоправда, ніхто одужання не гарантував — чи то залежало від рівня покаяння, чи від того, наскільки нагрішив попередньо.

Я сиджу у фойє Центру радіохірургії у "Феофанії" і розумію, що ці поради були щирими — одні у намаганні допомогти, інші — у своїй впевненості. Щоправда, я не скористався жодною з них — не скуштував гриб-веселку, не покаявся, не знайшов медіума-цілителя, не став вегетаріанцем і не навчився молитися. You can’t teach an old dog new tricks, воістину.

Я гратиму в гру, яку пропонує доля, але за своїми правилами. Залишилось тільки дочекатися результатів обстеження, аби зрозуміти, у що саме мені доведеться грати далі.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції