Понаїхали тут

Дата публікації
Перегляди
2997
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Понаїхали тут

Фото: Фото: Наталія Палій

Риторику про "понаїхали тут" в Києві найчастіше  можна почути у виконанні тих, хто сам "понаїхав".

Протистояння між столичними мешканцями та шукачами щастя із провінції у тому неоковирному форматі, що описаний у специфічно-радянській стрічці "Москва слєзам нє вєріт", навряд актуальне для українського сьогодення.

З одного боку, процеси внутрішньої міграції (природної, невимушеної, не пов'язаної із війною чи подібними форс-мажорами) стали настільки інтенсивними, що чинник територіального походження втрачає свою вагу. З іншого, не так і легко віднайти справжніх корінних (таких, що автохтони як мінімум у третьому-четвертому поколінні поспіль) у столиці, та й інших великих містах країни, яку майже століття плюндровано численними фронтами, окупаціями, репресіями, депортаціями та на додачу "стройкамі вєка".

Тим не менше, це не означає, що антагонізму між столичними автохтонами та новоприбулими зовсім не існує. Подекуди таки трапляється. І в таких випадках у цьому дуеті протилежностей значно сильніше звучить голос приїжджих. Воно й зрозуміло: у новому середовищі, що часто сприймається як недружнє, є нагальна потреба самоствердитися, означити себе і свою самість, зокрема й через своє походження та відмінність (у кращий бік, звісно) від "лінивих" киян, які й так "народилися зі срібною ложкою в роті".

Кияни здебільшого (хоч, визнаю, не поголовно) тему місця народження, як свого, так і оточуючих, не мусують. По-перше, вони таки справді трохи розслаблені тим, що їм апріорно вділено шматочок столичного життєвого простору. По-друге, вони, як ніхто, розуміють, наскільки ілюзорною зазвичай виявляється ця перевага, тож і не вважають аргументи на користь протилежного вартими обговорення.

Утім, не слід думати, що в Києві неможливо почути риторику про "понаїхали тут". Можна. Але, як не дивно, доволі часто — у виконанні тих, хто й сам "понаїхав", але не рік-два тому, а років, наприклад, п'ять чи п'ятнадцять тому. І як пояснити цей дивний виверт традиційного маркування "свій — чужий"?

Можливо, це такий своєрідний примат "внутрішньовидової" боротьби над "міжвидовою". Із киянами боротися без сенсу, все одно їм усе з народження на тарілочці дається (навіть якщо це не так — стереотипи ж сильніші за фактаж). Тож будемо конкурувати із собі подібними, бо саме вони претендують на той самий сегмент місця під сонцем. (Принагідно згадуються розповіді нинішніх емігрантів до Канади про те, що представники давніших хвиль еміграції іноді доволі прохолодно зустрічають новоприбулих).

А може, для людини, яка протягом тривалого часу у столиці так і не змогла досягти поставлених перед собою цілей, кожен, хто опинився у подібних умовах, але цілей цих досяг, та ще й у стисліші терміни, стає викликом, німим (але разом із тим дуже промовистим) докором. І треба зіграти на випередження, знівелювати чиїсь досягнення, аби не було так боляче за свою невдачу.

Для деяких людей палке бажання стати «городськими» (столичними) обертається врешті відчайдушною самозрадою

Утім, імовірно, у певній кількості випадків маємо справу зі значно глибшою психологічною проблемою, навіть комплексом. Адже для деяких людей палке бажання стати "городськими" (столичними) обертається врешті відчайдушною самозрадою. Вони роками приховують, де народилися, видавлюють із себе питому мову, ревно слідкують за всіма проявами столичної моди (в усіх сферах життя), аби так саме ревно їм слідувати.

Вони наполегливо демонструють такий собі псевдостоличний снобізм — усі ці трепетно-горді повідомлення про знайомства у "вищих колах" (байдуже, політики, бізнесу чи мистецтва); куплені на зовсім не зайві гроші або взяті в кредит невиправдано дорожезні сумки / шуби / машини; винаймання убитих квартир, але обов'язково двокімнатних і майже в центрі, "бо в якомусь жахливому спальному районі я не виживу, просто не виживу".

І розмови про "понаєхавших", обурення тим, що вони не те вдягають, не так говорять і тицяють усім під ніс своє походження із якогось там Н-ська, у виконанні таких людей — то лиш закономірне продовження тенденції, неосмислена образа і бажання реваншу, які вони не в змозі стримати. Як це так — я роками ламав себе, втрачав себе, а хтось такий самий сміє бути собою і йому ще й ліпше ведеться? Так хворі, буває, інстинктивно недолюблюють здорових, а нещасні ненавидять щасливих.

І хоча навряд можна говорити про наявну на рівні суспільства гостру проблему нетолерантності до внутрішньої міграції, про проблему своєрідного провінційного мислення — запросто. І йдеться не про територію походження (бо таке мислення цілком може бути притаманне мешканцю абсолютно будь-якого міста включно зі столицею). Ідеться про поламану свідомість тих, хто перевернув свою систему цінностей догори дригом і намагається жити, як у глянцевих журналах пишуть.

Ми щасливі лише тоді, коли будь-що залишаємося собою і так само поважаємо самість та інакшість інших. Виявляючи свої справжні риси, ми знаходимо на їх основі однодумців, формуємо коло тих найближчих людей, серед яких нам комфортно і які підштовхують нас до розвитку. А якщо до стану стресу від зустрічі із незнайомим середовищем людина додає не свою природність, а вичитані у псевдопсихологічних книжках гримаси, якщо вона ніколи не є собою, чому вона потім дивується, обурюється й ображається, що вічно залишається всюди чужою? Та ще й починає мститися за це тим, хто просто поруч проходив. Хто, на відміну від неї, виявився сильнішим і себе втрачати не захотів.

Оцю систему демонстративного вдавання із себе когось вищого й кращого і гонитви за розтиражованими карамельними ознаками успіху, які рідко коли приносять гармонію і щастя, ми теж певною мірою успадкували з минулого й розвинули в епоху глянцю 2000-х років.

Зараз, здається, вона починає нарешті потроху відмирати. Можемо лише посприяти цьому на особистісному рівні, переставши врешті підживлювати культ попелюшок із Н-ська, які обов'язково мають вийти заміж за олігарха... 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
2997
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація