У футбольної збірної України новий керманич, але розповісти про тренерські амбіції Андрій Шевченко не захотів.
Новий тренер збірної України з футболу! Дочекалися! Хвилювалися! Яка інтрига! Які обговорення, ретельний пошук кандидатур, щоб нарешті вибрати найдостойнішого серед рівних. До яскравої футбольної, активістської та політичної кар'єри Андрія Миколайовича Шевченка безліч запитань. Так хочеться почути на них відповіді. Але поки – зась. Та нічого, у нас попереду цілих півтора роки відбору на Чемпіонат світу-2018. А питання я оприлюдню просто зараз, щоб у нового головного був час до них підготуватися.
Листопад 2004-го. Президентсько-передвиборне протистояння Януковича і Ющенка на піку чорнухи, брудного піару і решти маніпулятивних методів. А тут футбольний відбір до Чемпіонату Світу-2006 – Україна на виїзді феєрично громить Туреччину 3:0. Емоції, радість, патріотичний сплеск. Одразу по прильоту зі Стамбула, прямісінько в аеропорту Борисполя записують інтерв'ю тренера Олега Блохіна. Олег Володимирович з притаманною йому прямотою серед решти сказаного чесно заявляє: "Лично я свой голос отдам за Виктор Федорича Януковича"
Наступного дня записують Андрія Шевченка. Вже в кабінеті, сидячи. . .
Подібного Шевченко не сказав, але розповідав щось у стилі: "В Украине людям жить стало лучше, веселее и добрее...".
Згодом ці два інтерв'ю змонтували, відвезли на контрольовані Януковичем телеканали і показали в ефірі.
Відомо, що текст цієї агітації за Януковича Шевченко читав із папірця і, схоже, мало розумів, що відбувається на той момент у країні.
От би про цю історію в нового головного збірної запитати. Чим керувався тоді футболіст-активіст і людина з небайдужою громадянською позицією – Андрій Шевченко?
Березень 2004-го. Андрій Шевченко, ображений грубістю суперників у товариському матчі проти Македонії, на останніх секундах першого тайму знімає з себе футболку і сам вирішує себе замінити. Просто так, вирішив – і замінив. От би запитати у володаря Золотого М'яча, що ним тоді керувало, як він тоді бився за честь футболки та прапора своєї країни?
Літо 2012-го. Після персонально-успішного ЄВРО-2012, де Шевченко самотужки переміг збірну Швеції, не було ніякого прощального матчу легенди українського футболу. Не було ніяких пишних проводів, оплесків вдячних фанів на адресу гравця, який повернувся догравати у рідне "Динамо". З'явилося несподіване повідомлення: Андрій Шевченко розпочинає політичну кар'єру. Другий номер партії Наталії Королевської. Партії, яку, за чутками, спонсорував Ринат Ахметов. Подейкують, партія була свідомо непрохідна: її створили, аби відтягнути голоси конкурентів. От би в політика Шевченка запитати – яким політичними, духовними, моральними чи іншими ідеалами він керувався, коли приймав рішення піти у таку чисту та незаплямовану українську політику? Натомість бачимо агітаційний виступ Андрія Миколайовича. Державною, українською. . .
Зима 2016-го. Темна історія з виведенням зі штабу збірної Олександра Заварова. Подейкують, щоб вивільнити місце для Андрія Шевченка. Брешуть, мабуть, злі язики. Але увійшов у штаб збірної Шевченко, і чуткам про його призначення на пост головного після ЄВРО-2016 лишалося тільки матеріалізуватися. Він був відкритим і говірким, але після другого матчу збірної на турнірі і дострокового провалу відсторонився від преси. І, справді, навіщо слухати ті незручні запитання, підставлятися під удар. Це головний Фоменко за результат нехай відповідає. Це Рой Ходжсон нехай іде у відставку зі своїми помічниками, чесно спокутуючи провал від Ісландії.
І нарешті 15 липня 2016-го. Новий головний і такий довгоочікуваний тренер збірної – Андрій Миколайович Шевченко. Якби ж у нього розпитати про його політичні, активістські та нині тренерські амбіції? Але немає часу в Андрія Миколайовича. Кинута фраза в зал: "Время работать, на ваши вопросы отвечу ближе к следующей игре". Хід не новий і зрозумілий. За місць-два емоції вщухнуть, а на наступній прес-конференції затягнеться стара, знайома платівка: "Давайте говорити про гру, суперника, про смарагдові газони та тактичні схеми. Бо спорт – вне политики". Схему цю Андрій Миколайович, не раз відпрацьовував, коли не зумів заграти у "Челсі". Бо коли приїжджав до тренувального табору збірної і в нього запитували про ігрові проблеми в "Челсі", щоразу було одне і теж: "Ми зараз у збірній, давайте говорити лише про справи збірної. Про "Челсі" я буду говорити лише в Лондоні". А коли знімальна група тоді ще "ПРОСПОРТ" на "1+1", спершу дістала його згоду на інтерв'ю в Лондоні, потім спеціально приїхала туди, ТИЖДЕНЬ чекала нагоди поспілкуватися із зіркою і нарешті впіймала його після одного з матчів, Шевченко вмить зорієнтувався: "Вам передзвонять, ми обов'язкового зустрінемося та поспілкуємося". Андрію Миколайовичу, вже і програми "ПРОСПОРТ" не існує, а ми досі – чекаємо . . .
Ви уявляєте, щоб у переповненому журналістами залі Лондона чи Мілана Шевченко заявив: "Ніяких спілкувань, всі питання потім?". І мені важко уявити подібне. А українським журналістам, виявляється, можна. Вони такі! Понятливі! Вони почекають і все "заковтнуть".
Бо це ж італійській журналістці La Gazzetta dello Sport після гри "Андорра-Україна" Шевченко довго і кілька разів пояснюватиме схему гри української команди. Бо це британських журналістів Андрій Миколайович везтиме у своїй шикарній Porsche Panamera Києвом, коли він потрапить у дрібне ДТП.
І це британським ЗМІ за день до голосування країн-господарів ЄВРО-2012, на шляху до церемоніальної зали Шевченко дасть інтерв'ю, а українським кине: "Попозже".
Але ми добре пам'ятаємо: "Спорт поза і тільки поза політикою". Принаймні Андрія Шевченка це не стосується. Принаймні в Україні.
Тому наостанок побажаю: "Андрію Миколайовичу – ВПЕРЕД!". До цього гасла Вам, вочевидь, не звикати.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!