Ухвалення закону "Про запобігання та протидію домашньому насильству" — це, безумовно, позитив, але ще є над чим працювати.
Доволі тривалий час в Україні ставлення до домашнього насильства залишалось суто "домашнім", а суспільство переважно закривало очі, мовляв, не варто пхати носа у чужу сім’ю.
Майже 17 років у нас був закон "Про попередження насильства в сім’ї", який передбачав заходи та повноваження органів державної влади у запобіганні та реагуванні на факти застосування фізичної сили в родинах. Однак, в реальному житті постраждалі члени сім’ї та діти частіше залишались сам на сам із домашнім терором, і ніякої дієвої реакції від державних органів, як правило, не було.
Причин такої ситуації чимало — недостатня законодавча регламентація, страх потерпілих звернутися по допомогу, відсутність реагування, насамперед, з боку поліції, складність фіксації та доведення факту насильства.
Минулий рік став переломним у питаннях прав людини не лише в Україні, а й у всьому світі. Слова "фемінізм" та "насильство" стали найбільш запитуваними у пошукових інтернет-системах. Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада ухвалила акон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.
Новий закон набув чинності з 7 січня 2018 року, тож давайте розбиратися, що змінилося.
Під домашнім насильством тепер розуміється будь-яка дія фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь.
Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні (наречені, подружжя, колишнє подружжя, мати, батько, діти, їх батьки, брати, сестри, нерідні батьки, опікуни, піклувальники, їхні діти, прийомні діти, діти-вихованці, інші родичі до двоюрідного ступеню зв’язку, особи, які спільно проживали або проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, їх діти та батьки) та особи, які проживають разом (будь-які інші родичі, люди, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки).
Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.
У разі вчинення будь-якого виду домашнього насильства постраждалі мають право звернутися із відповідною заявою (повідомленням) як до органів поліції за місцем свого проживання (перебування), так і до виконавчих комітетів сільських і селищних рад, органів опіки та піклування, навчальних закладів (якщо постраждалі — діти), установ охорони здоров’я. Аби отримати захист, достатньо звернутися до будь-якого з цих органів.
Під домашнім насильством тепер розуміється будь-яка дія фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь
Можна повідомити про насильство і через кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству — державну установу, територіальні підрозділи якої планується відкрити у кожному регіоні. Державний кол-центр поки у процесі створення, а поки громадяни можуть користуватися гарячими лініями громадської організації "Ла-Страда Україна".
Постраждалі мають право одразу або в подальшому звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника. До того ж постраждалі мають право користуватися безоплатними послугами адвокатів Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а за подання таких заяв до суду — судовий збір не сплачується.
Потерпіла особа може вимагати від кривдника компенсації: її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає з метою уникнення домашнього насильства, періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника.
До кривдника можуть бути застосовані наступні спеціальні заходи:
1) Терміновий заборонний припис
Поліція може заборонити перебувати, проживати, контактувати з постраждалою людиною як на підставі її заяви, так і за власною ініціативою у разі існування загрози її життю чи здоров’ю. При цьому заборона перебувати разом кривднику і постраждалій особі не залежить від того, кому належить помешкання — постраждалому, кривднику, їхньою спільною власністю чи власністю третіх осіб.
Припис залишити та перебувати у житлі разом із постраждалою особою не застосовується лише до неповнолітніх кривдників. У випадку, якщо людина відмовляється добровільно залишити житло, поліція може застосувати примусове виселення.
Строк дії цих заборон — 10 днів. Заборонний припис поліції кривдник може оскаржити у суді.
2) Обмежувальний припис
Застосовується на підставі судового рішення за заявою постраждалої особи (або її представника). Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису в порядку окремого провадження не пізніше 72 годин після надходження до суду заяви про видачу обмежувального припису. Кривдника викликають до суду через розміщення оголошення на офіційному сайті суду. Однак судовий розгляд можуть провести і без виклику та участі кривдника, якщо того вимагає безпека постраждалої особи.
Таким приписом людині може бути: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; зобов’язано усунути перешкоди у користуванні майном; обмежено спілкування з постраждалою дитиною; заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців, та може бути продовжений судом ще на шість місяців.
Крім того, усі факти домашнього насильства, інформація про кривдника (незалежно від його згоди), а також про постраждалих (за їхньою згодою) вносяться до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі.
Така інформація зберігається у базі:
- 1 рік у разі відсутності відкритого кримінального провадження, судового рішення про обмежувальний припис або адміністративне стягнення, обвинувального вироку суду;
- 3 роки — у разі наявності судового рішення про обмежувальний припис або адміністративне стягнення;
- 10 років — у разі наявності обвинувального вироку, який набрав законної сили.
До того ж кривдника можуть взяти на профілактичний облік, проводити з ним роботи органами поліції, направити на проходження програми виправних робіт на строк від трьох місяців до одного року.
Всі ці заходи — не є покараннями (ані адміністративними, ані кримінальними). Це — так звані запобіжні заходи, які дозволяють державним органам оперативно зреагувати на факти домашнього насильства, припинити його вчинення та усунути загрозу повторного насильства. Проте застосування таких заходів зовсім не означає, що кривдника не притягнуть до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав.
Власне відповідальність кривдника за вчинення домашнього насильства наразі передбачена лише у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Ст. 172-3 КУпАП за вчинення домашнього насильства передбачає покарання у вигляді штрафу від 170 грн до 340 грн або громадських робіт на строк 30-40 годин, або адміністративного арешту на строк до 7 діб. Повторне вчинення домашнього насильства протягом року вже загрожує штрафом від 340 до 680 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин, або адміністративним арештом на строк до 15 діб.
Закон, який запроваджує кримінальну відповідальність за домашнє насильство (№2227-19), теж ухвалений парламентом у грудні минулого року, але набуде чинності лише через рік
Закон, який запроваджує кримінальну відповідальність за домашнє насильство (№2227-19), теж ухвалений парламентом у грудні минулого року, але набуде чинності лише через рік — 11 січня 2019 року. Зокрема, почне діяти кримінальна відповідальність за вчинення систематичного домашнього насильства, що передбачатиме покарання у вигляді позбавлення волі строком до 2 років.
Тож до того часу домашніх кривдників будуть притягати лише до адміністративної відповідальності та застосовувати спеціальні заходи через поліцію або суд.
Новий закон проти домашнього насильства, безумовно, заслуговує на позитивну реакцію спільноти, однак має певні прогалини, пов’язані із його застосуванням на практиці. Залишається без відповіді питання місця перебування кривдника, якому заборонено перебувати у спільному із сім’єю житлі; невідома доказова база для застосування обмежувальних приписів; захист людей, які стали свідками насилля. Хоча, звісно, сам факт того, що Україна виходить на нову дорогу боротьби з насильством в родинах, не може не радувати.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!