Плани на майбутнє? Все після дембеля, синку, все після дембеля.
Про армію, як і про мертвих, слід говорити або добре, або нічого. Ви справді так думаєте? Я – ні. Я думаю, армія – такий складний і, зрештою, цікавий макроорганізм, який гріх не роздивитися з різних боків та особливо уважно в перспективі. Армія тобі тепер – тато і мама, дім і робота, Сцілла і Харібда, але десь між ними все ще стріпується за інерцією твоє "Я". Слухай, ну це нормально. Ти живий, тобі сняться сни, тобі хочеться чогось чи, навпаки, не хочеться, ти маєш мрії та плани... Стоп, ти не маєш планів. Про це і поговоримо.
У цивільному житті ти завжди на щось чекаєш. Закінчення проекту, вихідних, відпустки. Ти вибудовуєш стратегії згідно зі своїми фінансовими спроможностями або наявністю вільного часу. Армія ж позбавляє тебе можливості мати свій час та вимикає таку функцію, як будування планів. Поняття твого вільного часу тут досить відносне. Будь-якої миті ти можеш його втратити, ніби і не було.
Якщо командир повідомляє, що ви вільні до 13:00, це означає лише, що о 13:00 ви точно будете чимось зайняті, а до цього часу – вже як вийде. Навіть якщо тебе на 2 дні відпускають додому, ти мусиш бути готовим до того, що тебе можуть терміново повернути назад. Зі мною так було двічі. Один раз на це була вагома причина, іншого разу – моєї появи навіть не помітили. Що ж, буває. Це армія, синку. З будь-якими планами справи ще гірші. Що буде за годину, знає не кожен командир підрозділу. Що буде завтра – навряд чи знає і комбат. Що буде післязавтра – не знає ніхто. Здається, все вирішується швидко, спонтанно, буквально за півгодини, часом – з надривом і специфічною армійською істерикою.
Ти – в армії, у бойовому підрозділі, тобі видали автомат і півтисячі патронів. Це значить, відтепер не існує ані твоїх бажань, ані намірів, ані твого "Я". Час для тебе зупинився на рік, поруч з тобою – кількадесят мужиків, яких ти досі по-людськи не знаєш, але які обіцяють стати для тебе сім'єю.
– Ми – твоя сім'я! Хочеш ти цього чи ні. Ми всі рівні, всі однакові. Ніяких поблажок, все дуже серйозно. Звикай.
– Твоє "Я" – твоя смерть і смерть усього підрозділу. Колектив і дисципліна – підвищені шанси на виживання.
– У тебе більше немає планів. Усі твої плани залишилися під спідницею у дружини, а тут ти просто виконуєш наказ. Сідай, синку, попий з нами чайку.
Бойовий підрозділ вимагає від солдатів усього лише відмовитися від своїх бажань. Єдине, що вони мають право хотіти, так це їсти, пити і ходити в туалет. Решта – від лукавого. Решта – як пощастить. Жінки, алкоголь, пошта, примарні подихи минулого, швидкоминущі моменти насолоди. Це є, без цього не можна, бійці знаходять час на аскетичні солдатські задоволення, але в жодного з них немає впевненості, що його не знімуть з Альони посеред процесу, не завернуть посеред дороги до пошти або не перервуть його дорогоцінний сон.
Утім, багато залежить від командира. Скільки б не клялися солдати у відданості колективу, скільки б не рвали на собі тельники та гімнастерки на знак вірності до своїх пацанів, лише командир (батальйону, роти, взводу, відділення) здатен створити міцну армійську сім'ю, особливо не руйнуючи індивідуальне в кожного з бійців. Тоді будуть збережені й особовий склад підрозділу, і його психологічний стрижень. Але для цього йому необхідно бути для своїх підлеглих і мамкою, і нянькою, і другом, і, безумовно, авторитетом. Не всім це потрібно, не кожен це потягне фізично. Навколо розумного командира гуртуються розумні бійці, що підтягують весь колектив. Навколо командира-ідіота та самодура – жополизи і блазні.
А плани на майбутнє... Все після дембеля, синку, все після дембеля.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!