Імітація миру чи шанс на мир?

Миротворці ООН можуть покращити ситуацію на Донбасі, але гарантії цього — жодної.

Розмістити миротворців ООН вздовж лінії зіткнення на Донбасі чи на всій окупованій території? Чи здатні солдати у блакитних шоломах принести мир на багатостраждальний Донбас? Чи припиняться з їхнім приходом артобстріли, і чи діти на окупованому Сході нарешті не ховатимуться у підвалах, а спокійно гратимуться вдома чи надворі, як це і мають робити діти?

Здається, ще не один спис розіб’ється в цій запеклій дискусії українських та європейських політиків. Я не хочу брати у ній участь, а лиш привернути увагу до проблеми ефективності миротворців від ООН загалом.

Наведу інцидент з блакитними шоломами ООН 12 червня 1995 року у Боснії і Герцеговині, місті Сребрениця. Згідно з мандатом Радбезу ООН, в ті дні там розташовувався цілий батальйон миротворців з Нідерландів. Голландці охороняли переважно анклави мусульман, які в Сребрениці були меншиною. Місто було оточене військами Республіки Сербської — державного утворення, що проголосило свою незалежність від Боснії і Герцоговини, але прагнуло розширити свою територію. Тоді було цілком очевидно, що в якийсь момент серби почнуть штурм, і будуть жертви серед мирного населення.

ООН надало Сребрениці статус "особливої зони". У місті був облаштований табір ООН, де під захистом нідерландських миротворців перебували близько 300 боснійських мусульман. Вони продовжували прибувати до табору, побоюючись переслідувань з боку сербів. Блакитні шоломи деякий час справді їх охороняли. Але в якийсь момент просто виставили людей з території табору, аргументуючи тим, що загроза для їхнього життя є перебільшеною.

Що було потім, ми всі добре знаємо: солдати генерала Ратко Младича таки увійшли в місто, і тепер у всіх підручниках світу різанина в Сребрениці згадується як найкривавіший геноцид в Європі з часів Другої світової. Протягом кількох днів у Сребрениці було вбито 7800 мусульман, переважно чоловіки віком від 16 до 60 років. У червні 2017 року Апеляційний суд Нідерландів визнав провину своїх миротворців, які не змогли відвернути трагедію.

В грудні того ж 2017 року на іншому континенті терористи напали на базу ООН в Конго. Тоді було вбито 14 і поранено 40 миротворців. Повстанський рух у країні діє від початку 90-х років, але після 2010-го бойовики активізувалися — лише за останні три роки в Конго було вбито близько 3 тисяч мирних жителів.

В якийсь момент просто виставили людей з території табору, аргументуючи тим, що загроза для їхнього життя є перебільшеною

Випадки у Сребрениці та Конго врізалися в мою свідомість, і тому я запитую себе: яким чином миротворці ООН збираються стримувати агресію бойовиків "ЛДНР", які мають сучасне російське озброєння, якщо блакитні шоломи багато років не можуть стабілізувати ситуацію в Африці, де ворог не настільки озброєний і підступний, як на сході України?

Очевидно, що всередині самої ООН — криза ухвалення рішень. Командири підрозділів ООН — досвідчені вояки, які пройшли гарячі точки у багатьох країнах світу, але вони не можуть нічого самостійно вирішувати — кожний наступний крок довго узгоджується у високих кабінетах Європи та США. Ніхто ні за що не хоче брати на себе відповідальність. Натомість агресори використовують дорогоцінний час дуже ефективно.

Не думаю, що варто нагадувати, з яким ворогом маємо справу ми. Для нього така проблема з оперативним ухваленням рішень — буде просто подарунком. Тож у підсумку ми можемо отримати ситуацію, коли блакитні шоломи не будуть здатні захистити не лише мирне населення, а й самих себе.

Навіщо нам такі миротворці?

Якщо вони справді зможуть розвести сили і стати своєрідним щитом між терористами "ЛДНР" та українською армією, то гаразд. Але де гарантія, що неефективні в інших гарячих точках блакитні шоломи будуть ефективними в Україні?

Звичайно, є й плюси в присутності миротворців на Донбасі. Разом з блакитними шоломами в Україну може зайти величезний досвід керування територіями, налагодженням мирного життя та недопущенням відновлення бойових дій, як у Косово, наприклад. Там представники ООН протягом кількох років фактично були адміністрацією краю — і це було дійсно ефективно.

Та на Донбасі ООН зіткнеться з кардинально новим і надзвичайно складним викликом. З одного боку, на окупованих територіях є багато мирного населення, яке може постраждати внаслідок бойових дій, з іншого — добре озброєні бойовики, які можуть будь-коли отримати повномасштабну військову допомогу від Росії. В таких умовах роль миротворчої місії втрачає сенс у проведенні бойових операцій, залишаючи простір лише для дипломатичної гри.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар