В Запоріжжі на майданчику заводу "МіГремонт" стоять ворожі літаки. І так триває вже роками.
Російські бойові літаки стоять на зберіганні в Україні. А саме в Запоріжжі. За ними ретельно доглядають та витрачають чималі державні гроші на їхнє утримання. Сімка "МіГ-25" стоїть гарно, в рядочок, на майданчику, за головним цехом державного авіазаводу "МіГремонт". Що три місяці серйозні чоловіки з митниці приходять сюди, дивляться, чи все гаразд з літаками ворожої армії, чи справно охороняють суворі тітки турникет, через який треба пройти, аби дістатися машин. І так триває вже роками.
Історія почалася в дев’яносто четвертому році. Тоді, коли тих, хто казав про неминучість конфлікту з Росією, вважали або божевільними, або маргіналами. Росії треба було відремонтувати свій парк "МіГ-25". Завод "МіГремонт", одне з найкращих авіаремонтних підприємств, погодився. Росіяни пообіцяли гроші і протягом двох років перегнали сюди сім "МіГів"-розвідників: один в модифікації РБМ, один РУ (цебто, розвідник і навчальний) та п’ять "МіГ-25РБ". Проте гроші за їхній ремонт в Запоріжжі так і не побачили.
"МіГ-25" — це унікальна машина. Розроблений в розпал "холодної війни", він з'явився у збройних силах СРСР в 1969 році. Його створили для боротьби зі стратегічними надзвуковими бомбардувальниками, над якими працювали конструктори Сполучених Штатів. "МіГ-25" розвивав швидкість до Mach 3 і став першим ударним літаком, який розганявся до 3000 кілометрів на годину і піднімався до самісінької стратосфери, до тридцяти семи з половиною кілометрів. На "МіГ-25" встановлено близько трьох десятків світових рекордів. Деякі з них і досі не вдалось побити іншим літакам.
Але в Америці вирішили, що надзвукові стратегічні бомбовози не на часі. Тож основне завдання, для якого був створений "МіГ-25", перестало існувати. До того ж радянський льотчик Віктор Беленко в 1976 році захопив "МіГ-25" і перегнав його до Японії. Американці розібрали цей трофей до гвинтика, і всі його конструктивні таємниці втратили свою цінність. Літак згодом повернули до Радянського Союзу; втім, це не стосується історії про сім "МіГів" в Україні.
Його створили для боротьби зі стратегічними надзвуковими бомбардувальниками, над якими працювали конструктори Сполучених Штатів
І виявилося, що "МіГ-25" абсолютно непрактична машина. Пілоти називали його "вбивцею пального". В бомбардувальники заливали чотирнадцять тонн пального. Повна заправка розвідників, — а саме такі зберігаються в Запоріжжі, — понад п’ятнадцять. Від машини почали відмовлятися. Здається, зараз невелика кількість "МіГ-25" стоїть на озброєнні в Алжирі та в Росії. Проте, від тих "МіГів", які стоять за цехом заводу "МіГремонт", Росія відмовилася. До того ж, тричі. В 1998-му, в 2003-му і в 2007-му роках росіяни погодились на їхню утилізацію.
Директор заводу Сергій Фурдило відверто називає ці літаки металобрухтом. Їм вже ніколи не піднятися. Пожовкле спецскло на ліхтарях кабін недвозначно говорять про те, що літати їм протипоказано. Аби відбити кошти на їхнє зберігання, можна їх продати на металобрухт. Або віддати в музей чи на розважальний майданчик. Або знайти заможного колекціонера потужної атрибутики часів "холодної війни": бо ж кажуть антиквари — так, як споживча вартість падає, історична зростає. Варіантів багато. Та жоден з них не обговорюють, натомість, двадцять три роки поспіль витрачають гроші на військове майно країни, яка стала ворогом.
Мені здається, я зрозумів, чому.
В 2007 році Держдума РФ ухвалила закон №125-ФЗ "Про ратифікацію угоди між правительством РФ та Кабміном України про ліквідацію та порядок повернення військової техніки, яка перебуває на ремонтних підприємствах міністерств оборони Росії та України".
У статті 3 цієї Угоди написано що "Російська Сторона відряджає до України своїх представників", а Українська Сторона "забезпечує житловими приміщеннями, харчуванням, транспортом, зв’язком, терміновим медичним обслуговуванням та забезпечує їхній допуск до об’єктів ліквідації авіаційної техніки", яка належить Російській Федерації.
Війна з Росією, бодай і називають її мовою політичних евфемізмів "проксі-війною", обнулила цю угоду. Бо я, наприклад, не уявляю собі російських військових в Запоріжжі, яких ми будемо забезпечувати "житловими приміщеннями, харчуванням, транспортом, зв’язком, терміновим медичним обслуговуванням" і будемо пускати на українські військові об’єкти. Та в мене є стійке відчуття, що саме цей пункт зупиняє тих, хто має ухвалити просте і логічне рішення щодо російських літаків і припинити навантажувати стратегічне підприємство безглуздими затратами.
Може, поважні чиновники думають, що часи дружби з Росією повернуться, і тоді треба буде виконувати чужий закон за номером №125-ФЗ? Переконайте, що це не так.
А, може, все значно гірше? Може, чиновник або чиновники, які мають повноваження вирішити цю проблему, п’ять років поспіль мріють про повернення часів "стратегічного партнерства з Великим Братом" і чекають на такі самі делегації? Житлові приміщення, харчування, транспорт, зв’язок — все напоготові. І, якщо це так, то дрібне в масштабах країни питання семи старезних літаків стає лакмусовим папірцем подвійних стандартів та загальної проблеми чиновницького конформізму (так і хочеться написати "колабораціонізму"). Там — воюємо з Росією. Тут — гендлюємо. Ділимо квоти на вилов риби. Ганяємо міндобрива через кордон. Забезпечуємо "доступ до об’єктів".
Шановне військове чиновництво! Пригадайте, що росіяни зробили з нашими кораблями в Криму. Пригадайте, що вони зробили з нашими літаками на Донбасі. Якщо це не переконує, пригадайте, що вони зробили з нашими людьми. Наберіться вже сміливості і одним своїм підписом перетворіть російські літаки на український кольоровий метал.
До речі, це ж десь в ваших запорізьких місцях козаки писали одному східному самодержцеві: "Тебе самого і твого війська ми не боїмось — землею і водою будемо битися з тобою".